вольствия, радіючи, що і на мою долю випав участе и фронту, привалило щастя змінити словник на гвинтівку | та да прямо зі сховища книг догодити в окопи першої лінії. Я вберіг моїх хлопців від звалилося на них ро- ц Дйтельского
з них з косими врозліт, як у зайця, главами, завмираючи! від жаху, прошипіла: — Карамба йде! Я знав, що вони в перший же день переінакшили моє ім’я та по батькові і нагородили за очі прізвиськом Карам- Е! Ба. Така доля
ВИСТОЯТИ б мені І поділи. Дитбудинку АЛЕ піонери: Сож з одних таборів, які бачить один одного часто в лаге ре вперше в жівіш, а черев місяць-другий розлучаються. У нас піт змін і васадов, ми тут всім Будинком до концаіш серпня,
жусь біля льоху, щоб в черговий раз насолодитися видовищем невимовного подиву на добро ЙШОМ особі 1 Марії Іванівни і почути: «Що роблять, окаянні! Помилуйтеся! »В її вигуку крізь гнів прориваються! нотки таємного захоплення. Хлопчаки вночі відмикають льох невідомим способом, беруть
Ти навіть не уявляєш ,, що потрапив в самий полот- ко. Тільки Снл’вупде. іншого не треба. «Будь ласка. яке чудове слово, чарівне, в ньому сенс вашої I лісової програми до наших надій. доброзичливе | ім’я. Дякуємо. Романюк. До обіду наступного