кабінет. А що ж Елізабет? Вона продовжувала писати свої книги непомітно від усіх, на світанку в спальні або вдень на столі у вітальні, де її щохвилини відривала прислуга, гості, діти, відвідувачі — трудівники Манчестера. Кабінет батька оберігався від посягань усіма
Книга Літо на перешийку стор 68
— Як-то, — кажу я їй, — у фондах нашої уні-верситетской бібліотеки натрапив на збірку дореволю-ційних журналів. В одному з них, у якому, убий — не пам’ятаю, запам’яталася мені антична притча. В ній роз-зывалось про відвідування якимсь владикою острова свого
Книга Літо на перешийку стор 67
Ягоди були зібрані остроглазыми детдомовцами за ви-проведення рубок і вздовж гарей. Потім дівчині був запропонований чай, який охрестили «сшгьвупле». Це творіння Марії Іванівни. Настоюється він на сухих квітках вересу, пелюстки шипшини і сушених листках суниці. У свої нічні чування я
Книга Літо на перешийку стор 66
тієї, в легенях білих ж гостроносих черевичках без підборів «човником». В руках її була крихітна сумочка з жовтої шкіри у формі бочки, з якої стирчав згорнутий парасолька. Всі квіти, зібрані мужніми господарями табору «Сильвупле», призначалися цієї юної леді з попелястим
Книга Літо на перешийку стор 65
сидіти б ще на самоті». Навіть ліг у траву, благо вона висока; можна зникнути, піти з табірної реальності, злитися, відректися від самого себе, зникнути під за-ключительные рядки: «Але їм внемля, погляди до неба, посміхаючись, звертаю!» Вірші ці Аполлона Майкова. Вони