— Чому ви не були в неділю біля обідні, діти мої? Ви собі ж шкодите, — адже тільки церква може вас врятувати!.. Ну, обіцяйте мені, що прийдете в наступну неділю.
Мае подивився на нього і, не сказавши ні слова, знову став ходити по кімнаті важким своїм кроком. Замість нього відповіла дружина:
— До обідні ходити?.. А навіщо? Господу богу наплювати на нас… Хіба не так? Чим йому не угодна моя дочка? Ось вона, тремтить тут в лихоманці. Мало йому було нашої злиднів, мук наших, — Він послав їй хворобу, а я навіть не можу напоїти бідну свою дівчинку чимось гаряченьким.
І тоді священик, стоячи в напівтемряві, виголосив промову, в якій говорив про страйк, про жахливі страждання, викликані нею, про велике озлоблення, породжене голодом, говорив з запалом місіонера, проповідує дикунам заради вящей слави релігії. Він запевняв, що церква стоїть на боці бідняків, що настане день, коли завдяки їй восторжествує справедливість, бо вона закличе гнів божий на беззаконня багатіїв. І цей день засяє скоро, бог покарає багатих за те, що вони зайняли місце бога; ці нечестивці, приписуючи собі його могутність, дійшли до того, що правлять світом без господа. Але якщо робочі хочуть домогтися справедливого розподілу благ земних, вони повинні негайно довірити свою долю священикам, подібно до того, як після смерті Ісуса Христа смиренні і малі світу сього згуртувалися навколо апостолів. Яку силу отримає папа Римський, яким воїнством буде мати духовенство, якщо стане на чолі незліченних мас трудящих! За один тиждень світ буде врятований від жестокосердых багатіїв, вигнані будуть негідні повелителі, настане нарешті справжнє царство боже, кожен винагороджений буде по заслугах сво — їм, праця стане законом і основою загального щастя.
Слухаючи ці слова, дружина Мае згадала промови Етьєна, що звучали тут в осінні вечори, коли збиралося все сімейство, — він тоді теж сповіщав швидке закінчення всіх лих. Але вона ніколи не довіряла людям в сутанах.
— Добре ви говорите, пане кюре! — сказала вона.- Отже, ви не згодні з багатими? Ось колишні
наші священики солодко їли, обідали у директора, а нам погрожували пеклом, якщо ми вимагали хліба.
Абат Ранв’є продовжував свою промову. Він заговорив про плачевне непорозуміння між Церквою і народом. В туманних виразах він нападав на міських священиків, на
Книга Жерміналь стор.356
