порушення битви; Мукетта розлютилася на те, що до крові обдерла собі руки і товсту свою коліно, ламаючи па неї цеглу, і воліла кидати їх цілком, не розбиваючи. Навіть діти вступили в бій; Бебер показав Лідії, як треба правильно кидати камінь, напружуючи руку не вище, а нижче ліктя. Тепер сипався кам’яний град — градини були величезної величини і падали з глухим стуком. І раптом серед розлючених жінок з’явилася Катрін — вона теж вражала в повітрі кулаками, стискаючи в кожному по половинці цегли, і, розмахнувшись, з усієї сили кинула їх своїми худенькими руками. Вона не могла б пояснити, чому вона це робить, але вона задихалася, вмирала від бажання бити, нищити людей. Будь проклята це страшне життя! Всьому кінець! Так скоріше б! Досить, досить! Коханець побив і вигнав, мерзни всю ніч як бездомна собака, месі бруд на дорогах, не смій попросити у батька кірку хліба, тому що його самого мучить голод. Та й ніколи краще не буде, навпаки,— з тих пір як вона себе пам’ятає, все йде гірше н гірше. І Катрін розбивала цеглини і кидала пх з однією тільки думкою-всіх, всіх знищити; в очах у неї потемніло, вона навіть не бачила, кому згортає щелепи.
Етьєну, все ще стояв перед солдатами, мало не пробили голову, — вухо у нього спухло; він обернувся і здригнувся, зрозумівши, що цегла кидала рука збожеволілої Катрін; і, ризикуючи, що його вб’ють, він все не йшов, дивився на неї. Втім, і багато, забувшись, стояли, опустивши руки, і дивилися на захоплюючу картину битви. Борошні вів рахунок ударів, як ніби тут йшла гра в кеглі; «О-го, ось спритно клацнув! А цьому не пощастило,-про-мазав!» Він сміявся, підштовхував ліктем Захарія, а тог сварився з Филоменой, даючи ляпаса Ахілла і Дезіре, які пхикали і просилися, щоб батько посадив ах на плечі,— їм теж хотілося подивитися. Подалі,
Книга Жерміналь стор.393
