Знову субота та знову все¬нощное бдіння до перших птахів. Вже третій місяць, як в ніч кожної суботи та кожної неділі неподвіж¬ним вогнепоклонником вдивляюся я в полум’я, несу мол¬чалівую службу і чекаю розгадки шляхів моїх в полум’ї священного вогнища.
На мить відривати від дум і, прислухаючись, медлен¬но знімаю з цвяха рушницю, кладу її собі на коліна. Чи то ухнув в частіше пугач, то сохатий бродить, а мо¬жет, недобра людина замишляє зло піди вгадай. Прямо за кущами верболозу озеро. Воно так близько, що чути, як плеснула риба, рятуючись від щуки.
Літо закінчується, а жодного дощу. Незвичайне літо п’ятдесят дев’ятого року. Сосни дзвенять від спеки і натягнуті струнами до неба; здається, доторкнися — і вони заспівають серед піщаних дюн. Так просторо і звезд¬но в цьому світі. Фиркнет на лузі кінь єгеря, зойк-ні хтось уві сні під пологом намету, і знову тиша. Підкласти в вогонь березове поліно — стрельне в но¬чі так, що чутно на іншому березі. Повітря чисте і сухе, і трави на ньому наполягають так, що до півночі і не зрозумієш: чи то ти дихаєш, то чи п’єш НЕ на¬пьешься.
Ми стоїмо табором на Карельському перешийку на бив¬шей «лінії Маннергейма». За ближній гаєм разворо-
денние доти, розбиті бетонні укриття та засипан- ні землею і зарослі травою окопи. Навколишні нас висоти покриті зараз квітучим вереском. Мої маль¬чішкі набивають там кишені гільзами, гудзиками та почорнілими пряжками. І хоч давно відгриміли тут бої, а над колишнім полем битви особливий спокій, озву¬ченний дзвоном цикад.
Кажуть, повітря в сосновому лісі такий чистий, як ніде більше на землі. Щось таємниче витягають сосни з піщаних дюн і розливають в світ. Неспроста древес¬ний сосновий вугілля йшов на ізготовленпе булатної ста¬лі. Вся справа, кажуть, в чистоті вихідних даних: чі¬стое залізо і чисте вугілля — ось першооснова булат¬ной стали. Все творить в світі чистота основ і ще кро¬хотние добавки, то саме «трохи», яка виступає як магія майстерності. Чистота основ — заповіт батьків. Як доброта творить добро, чисте народжує чисте. Тільки не Перекалі. І сталь часом «відпускають», щоб клі¬нок був і разящ і гнучкий. Так само і з хлопчиків виховують чоловіків.
Ночами біля багаття я в пошуках основ шукаю ключі жі¬вой води для мене і моїх дітей. Вони змусили-таки мене своїм існуванням подивитися з боку на своє життя і вибрати шлях не зволікаючи, не відкладаючи, без відстрочок. Зараз ось тут, на перешийку, розвилка, а час йде. Чи залишитися назавжди з дитбудинку або повернутися на факультет. Мені 21 рік, я перейшов на п’ятий курс. Вернись я до науки, хто залишиться з ними, з дітьми війни, що стане з їх душами, без провини лішен¬нимі чому притулку. Ми вже знаємо одну розлогу повість про загублену сина, відпали від рідної домівки, іс¬півшем чашу до дна, але відшукати зворотну дорогу додому. А мої, чий сон я охороняю? Вони позбавлені, і сколь¬ко не шукай, скільки не запитував, ні благанням, ні іс-купленої годі й шукати їм рідної домівки, його немає в помині, пікогда під їх ногами не задзвенить до зірок вискоблен¬ний матір’ю рідний поріг.
Книга Літо на перешийку стор 2
