Кому не доводилося брати сорокакілометровий підйом, коли на спині півтора луда, тому все одне не пояснити, що це означає. І зараз, згадуючи підйом, через столь¬ко років, в вухах починається дзвін і здається, серце ви¬пригнет з грудей.
Ні до, ні після в життя такої втоми не відчував. На підйомах залишив не тільки кілограми ваги, хоча звідки бути зайвої ваги при тій моєму житті, я оста¬віл там, здається мені, щось більш значне, оста¬віл свої мрії про сходознавстві і багато іншого. Я прі¬блізілся до багаття, де чекали мене діти, вже наполові¬ну не учня Орбелі, що не сходознавцем, хоча Схід тримав ще владно.
У нашому селищі, будинки, у рідних, що ні перехрестя, то ларьок, перукарня, шевська, вулканізація або склад заготівельники. Все це жваві клуби, і завсідники цих клубів давно вже полюбили мрію, що виходець з їхнього селища «вчиться на посла» і «буде великим челове¬ком». Одного разу спробував їм пояснити, що мене чекає терені скромніше незмірно. Вони зашкалює, замахали руками і обурилися всерйоз, щоб не смів я віднімати у них маленький міф. Коли б я наполіг на своєму, вони похитали б головами мені вслід, всім сумним виглядом даючи зрозуміти, що хлопець як хлопець, так звихнувся ма¬лость в такому ранньому віці. Бідні, мовляв, роді¬телі.
Я посміхнувся, іредставнв їх особи, коли вони дізнаються, що пост посла я проміняв на посаду фізрука. Не¬смотря на втому, я весело розсміявся.
Одних цукерок купив я тоді близько пуда: батончики, карамельки, льодяники і тягучки, шоколадних «ластівок», «ведмедиків», «Каракумів», пряників медових незліченну ко¬лічество, печива, халви та мармеладу. Всього не пригадаю. По кишенях рюкзака порозсував зубної пасти, мила, стрічок дівчаткам ні бинти і дзеркал маленьких дюжину.
Бенкетували до півночі.
НІЧ КОЛА
Горить вогонь у моїй печі, давно заснули діти, мовчать птиці, сплять дерева, ні дуно¬венія в гілках, ні шереху з гущавини тихо на землі.
Є хвилини нічною порою, коли земля, затамувавши подих, прислухається до неба. Над головою в фіолетово-синьої вершини переливаються вогні небесних селищ. Коли світло їх доходить до нас за мільйони років, стало бути, і там за¬метят світло мого самотнього вогнища з нічного (перешийка через мільйони років, коли і праху мого не залишиться
На землі. —
Сузір’я схожі на бачені одного разу земні вогні. Спостерігав я в дитинстві нічну землю з великої висоти коли ніч заставала нас з батьком в горах. Стоїш на краю скелі, і здається, летиш над сплячою землею, з хвилюванням виглядаючи в намистах вогнів долини одну ‘променисту точку, де сидять біля вогнища мама з братом і сісти рами. І той вогонь летить зараз міжзоряного дорогою у вічність, вогонь, запалений мамою для своїх малюків під старою грушею.
Дуже багато я думав тим влітку про сім’ю, про її непо¬стіжімой влади над нами. Народжуючи дітей, які не уподобляютг ся чи люди богам, адже творять вони тих, хто створений за їх подобою. Штоп і стираючи, куховарила і пораючись, на¬певая пісні і збиваючи подушки, розливаючи їжу дітям і залишаючи собі гіршу її частина, не дозволяючи сонця
