залась сповнена сухий зубріння. Ми так і її змогли до кінця позбутися від відособленості від інших факульте¬тов. Курс історії сходознавства не читав. Пам’ять і зв’язок ослабли. Замкнутість, педантизм, окостенелость навичок навчання приводили до того, що глухе броже¬ніе і ремствування не вщухають в кімнатах гуртожитку. Недо-вольство вибором було головною темою студентських бесід. То один, то інший йшов на інший факультет, Я вже згадував, що до цього дня перебував у числі жменьки правовірних східняків, хоча і мені часом, наспрягав- шись десять порід арабських дієслів, здавалося, що я забутий богом і людьми школяр з медресе при мечеті, і кортіло відкинути підручник, перелетіти через огорожу богоугодного закладу і бігти, заткнувши за по¬яс Іоли халата, туди, де сиплються рожеві пелюстки в весняних персикових садах. І будь що буде.
В той день йшла голова обертом від біографій, доль і думок людей, зіткнувшись з нашим факультетом. У подібних випадках, щоб «причесати» відчуття до думки, звичайно вибігав на набережну і вишагі¬вал допізна, жадібно вдихаючи морську вогкість. Тоді пе¬ред очима, тільки зробив перші кроки по сверкающе¬му коридору петровських колегій, переді мною стали змінюватися картини, особи, образи.
Ось оточений студентами декан Василь Васілье¬віч Григор’єв, сучасник Достоєвського. Я буду часто його згадувати на перешийку. Студенти завжди толпі¬лісь біля нього. В ту пору люди з пророчим темпе¬раментом без слухачів не залишалися. Григор’єв го¬воріл про історичну завданню Росії — дати широкий і цілісний погляд на Азію, тому що роздрібнити на спеціальності західній науці це вже не під силу, про те, що з великих держав Європи тільки Іспа¬нія і Росія випробували ярмо Азії, але якщо роль Іспанії але відношенню до Сходу скінчилося, то роль Росії толь ¬ ко починається. Кращий засіб протидіяти впливу Заходу, заявляв він, це спертися на ніученіе Сходу, що зробить горизонт наших відомостей а пошуків ширше, ніж мислителів і діячів Заходу.
Яких тільки типів не дав наш східний факуль- I тет. Сенковский, колишній учителем Григор’єва, в моєму I віці вже завідував кафедрою. Подумати тільки — I професор о двадцять другій. Який? Але не ця обставина зачепило мене по весні. Що мені до його академіче¬скіх лаврів. Захоплювало в ньому інше, то, що він до сво¬іх 22 років встиг закінчити університет та два роки путе¬шествовал по Сирії, Туреччини, Єгипту. З цим важче змиритися, коли ти сам лише на рік молодший.
А скільки десятиліть він дурив співвітчизників в якості плодовитого «Барона Брамбеуса» і редактора «Бібліотеки для читання» — одного з найбільш розпо-странения російських журналів.
Григор’єв створив першу в Європі кафедру історії країн Сходу. Вірний своєму широкому і точному! погляду на Азію, він розділив предмет на три курси і | розподілив його між трьома кафедрами східного факультету. Так вперше з’явилися історія семітських на- | пологів Азії, потім історія арійських народів Азії і нарешті історія тюрко-монгольських народів Азії. Грі¬горьев дав типологію культур, до якої тільки-тільки підбираються через сто років нинішні історики. Підхід Григор’єва розчистив історичний горизонт і дав вер¬ний метод, допоміг не борсатися в уявній строкатості АЗІЇ. ДО цього покоління істориків і студентів кружляли і плуталися в трьох стовбурах Сходу, як в трьох сос¬нах. Григор’єв залишився вірним своєму «російському» підходу до Азії, чесному і целомудренному, мудро адже. тільки ціле.
Григор’єв був одним із плеяди діячів нової російської науки, яка зробила прорив в майбутні векаолько тепер, через багато років, я зрозумів, що явище I це було закономірно. Європа вже не могла думати ми- I ровимі категоріями, перенаселена і роздрібнена | загальної спеціалізацією, вона знесилила. Новий Світ іссу-
Книга Літо на перешийку стор 8
