Чікі, рукоятчики, навіть гальмівні, чотирнадцятирічні хлопчаки, вся Шахтарська молодь, яка споживала більше ялівцевої горілки, ніж пива. Іноді спокушалися і старі вуглекопи, одружені люди, відомі в селищі своїм розпустою і нечистоплотні в сімейних справах.
Як тільки компанія Мае сіла за столик, Етьєн заволодів Ліваком і почав викладати йому свій задум створити касу взаємодопомоги. Він пропагував засвоєні ідеї з ретельністю новонаверненого, який бачить у служінні їм свою місію.
— Кожен член каси, — твердив він, — прекрасно може вносити в неї щомісяця по двадцять су. Але ж з цих внесків у нього за чотири-п’ять років накопичиться цілий капітал. Коли ж у людини є гроші — він відчуває себе сильним, вірно? За будь-яких умов… Ну як? Що скажеш?
— Та що ж, я не відмовляюся, — відповів Левак з розсіяним виглядом.— Ми ще про це поміркуємо.
Його приваблювала величезна товста блондинка, визжавшая на естраді, і він побажав залишитися, коли Мае і Pied — рон, випивши по гуртку, вирішили піти, не чекаючи другого романсу.
Етьєн пішов разом з ними і вулиці знову зустрів Мукетту,— вона, здавалося, ходила за ним по п’ятах. Вона чекала його, пильно дивилася на нього великими блискучими очима, сміялася добродушним сміхом поступливої дівчини і немов говорила: «Ну що ж ти? Не хочеш?» Етьєн відпустив якийсь жарт і знизав плечима. Вона гнівно скинула голову і загубилася в натовпі.
— Де ж Шаваль? — запитав Пъерон.
— Справді, де він? Вірно, в «Виноградному».
Але у трактира «Виноградне» їм довелося зупинитися-там біля самих дверей розігралася сварка. Захарій погрожував кулаком робочого гвоздильного заводу, кремезному і флегматичній валлонцу, а Шаваль, засунувши руки в кишені, дивився на них.
— Дивись-но, он він, Шаваль, — спокійно помітив Мае.- Він з Катрін.
П’ять годин поспіль Катрін і її коханий прогулювалися по ярмарку. По дорозі, яка, проходячи через Мон — су, перетворювалася на широку звивисту вулицю, обставлену з двох сторін низенькими строкатими хатками, під пекучими променями сонця котився людський потік,
Книга Жерміналь стор.138
