вона прорвалася, потік затопив би вироблення, забрав би людей. Напередодні Етьєн вдарив кайлом, витягнув його, і в обличчя йому бризнула струмінь води. Але виявилося, що це помилкова тривога. Просто лава стала сиріше, а робота в ній — ще шкідливіше для здоров’я. Етьєн тепер і не думав про можливі катастрофи,— так само, як і його товариші, забував про них, безтурботно ставився до небезпек. Вуглекопи звикали до Гримучого газу, працювали, не відчуваючи, як він тисне на повіки і ніби павутиною обплітає вії. Інший раз, коли в лампах полум’я тьмяніло і ставало блакитним, згадували про гримучий газ, хто-небудь притискався головою до пласту, послухати— як виходить газ, — він шипів і булькав в кожній щілині. Але більше загрожувала небезпека обвалів, — адже крім того, що міць ставилася абияк, на-спех і була ненадійна, зсуву порода, що розмивається водою.
Того дня Мае доводилося тричі зміцнювати стійки упорами. Підходив годину підйому на-гора: було половина третього. Лежачи на боці, Етьєн закінчував вирубувати брилу вугілля, і раптом далекий розкат грому потряс всю шахту.
— Що це? — скрикнув Етьєн і, випустивши з рук кайло, прислухався.
Йому здалося, що позаду нього обрушився весь штрек.
Мае, зісковзнувши по нахилу забою, крикнув:
— Обвал… Швидше! Швидше!
Всі кинулися вниз, до місця катастрофи, охоплені тривогою за своїх братів. Люди втекли серед мертвої тиші. У кожного в руці танцювала лампа; низкою проносилися вони по відкаткових ходах, згинаючись під низькою покрівлею, немов пробігали там рачки, і, не сповільнюючи бігу, перекидалися короткими фразами, — запитували, відповідали: «де це? у забоях?»- «Ні, десь внизу, швидше за все в квершлагу!» Діставшись до «печі», пірнули туди, скотилися один за одним вниз, не думаючи про ударах і саднах.
Книга Жерміналь стор.168
