Книга Жерміналь стор.206

Ах! вигукнув Етьєн.— Хоч би вибухнула холера та позбавила нас від усіх цих експлуататорів» від ділків, які верховодять у Компанії!
Ні! Ні! — заперечила дружина Мае.— Нікому не треба бажати смерті. Нам від цього легше не стане, на їх місці інші мучителі виявляться… Я от хочу тільки одного: щоб нинішні господарі схаменулися, і, я думаю, так і буде,— хороші люди всюди є… Ви ж знаєте, я з вашою політикою не згодна.
Справді, вона зазвичай була незадоволена палкими промовами Етьєна, знаходила, що він задирака. Вимагати, щоб за працю платили правильну ціну, по справедливості,— це добре, але до чого ще приплітати сюди всяку всячину, звинувачувати буржуа і уряд? Навіщо втручатися в чужі справи? За це тобі ж і надают стусанів. Але вона поважала Етьєна — хлопець непитущий і акуратно платить за своє утримання сорок п’ять франків на місяць. Раз чоловік поводиться порядно, решту йому можна і пробачити.
В той день Етьєн заговорив про Республіку, яка всім дасть хліба. Але його господиня похитала головою, — їй міцно запам’ятався нещасливий сорок восьмий рік, коли вони з чоловіком щойно одружилися і до того потребували, що всі з себе спустили до нитки. Вона розповідала похмурим тоном про пережиті біди, втомившись очі в одну точку, сидячи в розстебнутій кофті, а малятко Естелла спала на колінах у матері, не випускаючи з ротика груди. Поглинений своїми думками, Етьєн машинально дивився на цю величезну м’які груди, Білизна якої різко відрізнялася від нездорового, жовтуватого кольору обличчя.
— Ні гроша не було,— говорила вона, — є нічого, а всі шахти зупинилися. Чого там! Як тоді бідняки з голоду мерли, так і тепер те ж саме робиться!
Але тут відчинилися двері, і обидва оніміли від подиву: увійшла Катрін. Після своєї втечі з Шавалем вона ще жодного разу не з’являлася в селищі. Від хвилювання вона навіть забула зачинити двері і, вся тремтячи, мовчки стояла біля порога. Вона розраховувала, що застане мати одну, а при вигляді Етьєна у неї вилетіло з голови все, що вона дорогою придумала сказати.
— Тобі що тут треба? Навіщо прийшла? — крикнула мати, навіть не встаючи зі стільця.— Не хочу тебе більше бачити. Забирайся!