неї, Етьєн відчував дивне почуття: зникла в його душі зла образа, і залишилося тільки одне бажання — щоб Катрін знайшла щастя з людиною, якого вона віддала перевагу йому. І ще йому хотілося взяти її під свій захист, піти в Монсу і змусити того, іншого, ставитися до неї з повагою. Але Катрін бачила в ласкавому погляді, яким він дивився на неї, тільки жалість. Як він, мабуть, зневажає її, якщо так пильно її розглядає! І серце у неї стиснулося так боляче, що вона мало не задихнулася, і більше не знаходила слів на своє виправдання.
— Ось так-то краще,— сказала невблаганна мати.- Краще мовчи. Якщо ти совіем повернулася додому-оста-вайся, а ні-так геть звідси! Сшо ж хвилину забирайся та скажи ще спасибі, що у мене на руках Эстеяла, а то я б тобі дала копняка хорошого!
І раптом, немов ця загроза здійснилася, Катрін скрикнула від болю і несподіванки, відчувши, що хтось штовхнув її в спину. У невигадані двері влетів Шаваль і ляжнув Катрін, як розлючений осел. Подсте-регая її, він кілька хвилин стояв на ганку.
— Ах ти мерзотник! — кричав він.— Вистежив я тебе. Так я знав, що ти сюди прибіжиш і почнеш блудити. Ти що, платиш йому? Ти його кавою на мої грошики пригощаєш?
Мати і Етьєн остовпіли.
Шаваль, розлютившись, відкинув Катрін до дверей.
— Підеш ти звідси, чортове кодло?
Катрін забилася в кут, і тоді Шаваль накинувся на матір:
— Нічого сказати, гарною справою ти займаєшся-шльондру дочку покриваєш! Внизу сторожишь, а вона нагорі з хахалем валяється.
Нарешті він схопив Катрін за руку і, смикаючи її, потягнув до дверей. У порога він зупинився і знову повернувся до матері, яка застигла на місці, навіть забувши застігнути кофту. ІА колінах у неї, прикритих вовняною чорною спідницею, спала Естелла, задерши догори носик: груди матері, велика і важка, звисала, як вим’я породистої, великої корови.
— А коли доньки немає, дивись, і матуся зійде,— кричав Шаваяь.— Валяй, валяй, показуй своє м’ясо! Твій паршивий мешканець не погребує.
Книга Жерміналь стор.208
