люди, панянка зовсім не горда, заходить в будинки до робітників, сама роздає кому що.
— Знаю,— підтвердила Мае.— Я з ними знайома.
Серце у неї защемило при думці, що всякі блага
постійно йдуть тому, хто їх не дуже потребує,
А іншим зроду не буває удачі. Господарі Піолени підлили, як то кажуть, води в річку. І коли це вони були в селищі? Вона їх не помітила. Можед1, і їй би що-небудь перепало.
— Я до тебе прийшла попросити хліба,— промовила вона нарешті.- Думала — у вас в будинку посил -; неї, ніж у нас… Чи немає у тебе хоч вермішелі… Я б віддала потім.
і Господиня разахалась:
— Мила ти моя, немає нічого! Хоч кулею покати!.. І мати все не повертається. Вірно, не вдалося хліба дістати. Доведеться лягти без вечері.
У цю хвилину з підвалу донісся плач, і господиня, раз-вевавшись, прінялаеь бити кулаком в дверцята. Там замкнена її пасербиця Лідія, повідомила вона, в покарання за те, що Паскудне дівчисько цілий день десь шлялася і додому прийшла тільки о п’ятій годині вечора. Негідниця від рук відбилася, раз у раз кудись тікає.
А Мае все стояла у порога, не наважуючись піти. Так приємно було погрітися в теплій кімнаті. Але тут пахло смаженим м’ясом, а від цього у неї ще більше засмоктало під ложечкою. Напевно П’єрони навмисне послали стару, а Лідію замкнули, і хочуть на волі поласувати кролятиною! Ех, що не говори, а в будинку у розпусних баб потреби не знають!
— Прощай! — сказала вона, помовчавши.
На дворі було вже зовсім темно; місяць, ховаючись за хмарами, осявала землю тьмяним світлом. Мае не пішла рапрямик, через городи, а попрямувала в обхід, її мучило відчай, страшно було повернутися з порожніми руками. Всі будинки немов вимерли, відчувалося, що за кожними дверима запанував голод, що в кімнатах гучна порожнеча. До кого ж постукати? Скрізь злидні і муки. Ось вже третій тиждень нічого їсти. Навіть випарувався запах підсмаженої цибулі, в’їдливий, міцний запах, який раніше чути був ще в нулі, далеко від селища; тепер скрізь тягнуло тільки вогкістю і цвіллю, як зі старого льоху,— запахом підземелля, де ніхто не живе.

Книга Жерміналь стор.237

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code