Наступного ранку погода видалася прекрасна-блакитне небо, ясний і Студений зимовий день. Підмерзшая земля дзвеніла під ногами, як кришталева. Жан-лен втік з дому в годину дня; але йому довелося досить довго чекати Вебера в обумовленому місці — за Церквою, і вони мало не вирушили удвох, без Лідії, так як мачуха знову замкнула її в підвал. Все ж дівчинку випустили на волю, наділи їй на руку кошик і веліли принести листя кульбаби, а інакше її знову замкнуть в підвал, і вона буде ночувати там разом з щурами. Лідія перелякалася і хотіла негайно ж відправитися за листям для салату. Жанлен відмовив: нічого поспішати. Там видно буде. Його давно підмивало потешитьсц над Польщею, товстою кролицею Раснера. Якраз, коли вони проходили повз «вигоду», кролиця вийшла на дорогу. Жанлен підскочив, схопив її за вуха, засунув в кошик Лідії, і троє пустунів помчали. Ось-то буде потіха! Погнати її камінням, і нехай біжить, як собачка, до самого лісу.
Але дорогою вони зупинилися подивитися, як Захарій і Борошні, випивши по кухлю пива з двома приятелями, при-ступили до змагання. Ставкою була нова кашкет і червоний шийну хустку— хранителем їх обрали Рас-нера. Чотири гравця — двоє на двоє — почали перший кон: від Злодія до ферми Пайо, близько трьох кілометрів; по-бедителем тут опинився Захарій — у нього чиж пролетів відстань з семи ударів, тоді як Борошні тримав парі на вісім. Чижа-самшитову чурочку з закруг-ленним кінчиком-поклали на бруківку носиком вгору. Кожен тримав на виготовленні довгу ключку з вигнутим, обкованим залізом кінцем і рукояттю, туго обмотаною мотузкою. Гра почалася о другій годині дня. Майстерним ударом — у три прийоми (вдарив, підчепив і відбив)—Захарій послав чижа далі ніж на чотириста метрів, у бурякове поле; вести цю гру в селах або на дорогах заборонялося, через неї не раз бували жертви. Борошні, теж міцний хлопець, послав чижа одним ударом у зворотному напрямку на сто п’ятдесят метрів. І пішла гра: одна партія кидала чижа вперед, інша-відбивала назад, гравці мчали на всю спритність, ви
Книга Жерміналь стор.250
