— Значить, щось важливе, раз ти так супишся?.. Скажи по правді. Ми тоді залишимося вдома, з тобою. На цьому сніданку прекрасно обійдуться і без нас.
Вона мала на увазі передбачалося в той день розвага. Пані Энбо мала заїхати спершу до Грегуа — рам, а потім за сестрами Денелен й повезти їх у своїй колясці в Маршьен до дружини директора ливарного заводу, яка їх запросила всіх до себе на сніданок. Скориставшись нагодою, можна було побувати в цехах, подивитися на доменні печі і коксові батареї.
— Ну звичайно, ми залишимося! — заявила в спою чергу і Жанна.
Але батько розсердився:
— Що це ви вигадали! Я ж кажу, нічого серйозного… Доставте мені задоволення, забирайтеся знову в ліжко, поспіть, а до дев’яти годин будьте готові і їдьте, як було домовлено.
Він поцілував дочок і швидко вийшов Чоботи його дзвінко стукали в саду по підмерзлій землі.
Жанна старанно заткнула пробкою пляшку з ромом, а Люсі замкнула сухарики в буфет. Кругом панувала холодна, манірна охайність, що відрізняє столові, в яких трапези не блищать великою кількістю. Скориставшись ранньою годиною, дівчата зробили огляд — чи все ввечері було прибрано, чи немає якого безладу. Виявивши валялася на столі серветку вирішили побранити за це слугу. Нарешті обидві піднялися до себе в спальню.
Денелен йшов найкоротшим шляхом, через город, і, крокуючи по вузькій доріжці, все думав про те, яку він зробив помилку, продавши за мільйон свій пай в акціонерному товаристві Монсу і вклавши ці гроші у власну шахту,— він мріяв подесятерити свій стан, а ось воно піддається такому великому ризику.
Його переслідували невдачі. Величезні, зовсім не-ожиданные пошкодження, зажадали дорогого ремонту, руйнівні умови експлуатації, а потім — страшне лихо — промисловий криза, що вибухнула якраз у той час, коли шахта стала приносити дохід. А тепер цей страйк! Якщо і на Жан-Барті зупиниться робота, — кінець! Його чекає банкрутство. Він відчинив хвіртку; надшахтні будови здавалися в темряві, згустками мороку, пронизаного подекуди вогниками ліхтарів,
Книга Жерміналь стор.269
