вона сьогодні так погано його переносить, чому у неї так дзвенить у вухах, так дере в горлі.
Немає більше сил! Зірвати, зірвати з себе сорочку! Адже це суща тортури, найменша складочка ріже, пече тіло. Катрін боролася з собою, намагалася штовхати вагонетку і змушена була все кинути і випрямитися. І відразу ж, вирішивши, що прикриється на «підставі», вона з гарячковою поспішністю зірвала з себе і мотузку і сорочку і, якби можна було, здерла б з себе і шкіру. І, роздягнувшись тепер догола, жалюгідна, нещасна, немов голодна собака, що семенить в багнюці по дорогах у пошуках їжі, — вона надривалася, Кай ломові клячі, перемазані по саме черево рідким чорним брудом. Вона повзла на четвірках і штовхала вагонетку.
Але муки не стихали, нагота не принесла їй полегшення. Що ж ще скинути з себе? У вухах стояв оглушливий дзвін, віскі ніби здавило лещатами. Вона впала на коліна. Лампа, поставлена сторч у вагонетці серед шматків вугілля, здавалося, згасла. Думки в голові плуталися, з хаосу їх випливало тільки одне — треба підкрутити гніт. Два рази вона намагалася оглянути лампу, але як тільки ставила її деред собою на землю, вогонь ставав тьмяним, блідим, ніби і він теж задихався. Раптом лампа згасла. І тоді все полетіло в чорну безодню; в голові ніби обертався млиновий жернов, серце відразу зупинилося, перестало битися, немов теж заціпеніло від тієї нескінченної втоми, яка скувала все тіло Катрін. Вона впала навзнак, задихаючись в пелопі задушливих газів, що стлалися над землею.
— Ах ти, собака така собі! Здається, знову лодырничает! — загудів голос Шаваля.
Він прислухався, стоячи у верхньому кінці забою, і не почув гуркоту коліс.
— Гей, Катрін, змієня дохлий!
Голос рознісся далеко по темній галереї.
У відповідь-Ні звуку.
— Ну постривай! Я зараз тебе розворушу!
Книга Жерміналь стор.280
