— Відкривайте скоріше свої флакончики з духами, — народ простує весь в поту! — прошепотів Негрель, який, незважаючи на свої республіканські погляди, любив потішити дам насмішками над черню. Але ураган криків і злісних жестів миттю розвіяв все його дотепність. На дорозі здалися жінки, близько тисячі жінок з розсипалися по плечах волоссям, все розпатлані за ці години поневірянь у вітряний день, все в лахмітті; крізь діри у багатьох видно було голе тіло, виснажене, передчасно зів’яле тіло, втомлене народжувати дітей, приречених на голодне життя. Інші несли на руках немовлят і високо піднімали їх, як хоругви скорботи і помсти, інші, молодші, з тугою грудьми войовниць, потрясали палицями, а баби, жахливі баби, кричав так голосно, що здавалося, їх худющих шиях ось — ось лопнуть жили. Потім здалися чоловіки, дві тисячі розлючених чоловіків — забійники, кріпильником, прохідники, ремонтні робітники; вони йшли тісними рядами, такий густий, щільною юрбою, що зливалися в єдиний потік, і не можна було розрізнити ні вицвілих линялих штанів, ні рваних вовняних фуфаек — все ніби оповиті у одноманітне буре вбрання злиднів. Очі блищали, з широко відкритих ротів вилітали ритмічні звуки — співали «Марсельєзу»,— слів не можна було розібрати, вони губилися в неясному реве, якому вторив дробовий стукіт дерев’яних черевиків але мерзлій землі. Над головами, серед цілого лісу залізних прутів, піднімався сокиру, який тримали прямо, як свічку; і цей єдиний сокиру був немов прапором всього полчища, його гостре лезо вимальовувалося в ще світлому небі, як ніж гільйотини.
— Які звірячі обличчя! — пролепетала пані Енбо.
Негрель процідив крізь зуби:
— Що за диявол! Ні одного не впізнаю! Звідки взялися ці розбійницькі физионощи?
І справді, гнів, голод, страждання, длцвриеся два місяці, і ця скажена стрибка від одно адахт до іншої разюче змінили добродушні особи утлекопр| Монсу, надали їм щось звірине, хищнра, Як раз в ці хвилини закатывалось сонце, останні його промені темно-червоної, немов кривавої, пеленою нокрыли рівнину. Здавалося, по дорозі річкою ллється кров; жінки,
Книга Жерміналь стор.317
