У ту хвилину спустився з третього поверху Пан Енбо. Він бачив з вікна сцену за участю Грегуарів і вийшов зустріти гостей. Як завжди, вигляд у нього був холодний і чемний. Лише надзвичайна його блідість свідчила про пережите потрясіння і пролитих сльозах. Людські пристрасті були приборкані, Пан Енбо залишився тільки чиновником, коректним і непохитним, які вирішили виконати свій обов’язок.
— А знаєте,— повідомив він,— наші дами ще не повернулися.
Грегуары вперше стривожилися. Сесіль ще не ВООЗ-вратилася? Але як же вона повернеться, якщо жарт вуглекопів затягнеться?
— Я думав було розігнати їх,-додав пан Енбо.— На жаль, я в будинку один і до того ж не знаю, куди послати слугу, щоб він привів чотирьох солдатів і капрала,— вони жваво очистили б вулицю від цього наброду.
Роза, все ще стояла в передній, знову наважилася втрутитися:
— Та що ви, пане!.. Вони ж зовсім не злі.
Директор, похитав головою, а шум на вулиці все зростав, і камені з глухим стуком невпинно вдарялися об фасад.
— Я на них не серджуся. І навіть вибачаю їх, адже тільки по своїй тупості вони уявляють, ніби ми наполегливо тому, що бажаємо їм зла. Однак я відповідаю за спокій… Подумати тільки, по дорогах як мене запевнили, роз’їжджають жандарми, а я з самого ранку не можу докликатися ні одногоі..
Він обірвав свою тираду і, пропускаючи пані Грегуар, сказав:
— Так що ж ми тут стоїмо, прошу вас, пані, по-жалуйте у вітальню.
Але тут прибігла з кухні перелякана кухарка і на кілька хвилин затримала всіх в передній. Вона заявила, що не її вина, якщо обід вийде несмачний,— адже досі Маршьена не привезли замовлені листкові пиріжки і тісто для курника, хоча кондитер повинен був надіслати всі до четвертої години. Видно, посильний заблукав, метається десь по дорогах, злякавшись цих розбійників. А може бути, вони навіть пограбували його, витягли все, що було у нього в кошиках; вона ясно уявляє собі, як кондитера підкараулили за кущами, розхапали
Книга Жерміналь стор.326
