всі листкові пиріжки, і їх миттю проковтнула тритиеяч ная армія цих нещасних, яке кричать перед додши, вимагаючи хліба. У всякому разі, вона тут ні при чому, зяина вона попередила, та якщо з-за революції обід вийде невдалим, то краще вона всі страви кине у вогонь, ніж осоромиться, подавши їх на стіл.
— Потерпіть трохи,— сказав пан Энбо.— Ще нічого не втрачено. Можливо, кондитер приїде.
Повернувшись до г-ж Грегуар, він сам відчинив перед нею двері у вітальню і тільки тоді, на превеликий свій подив, побачив, що на диванчику в передній сидить чоловік, якого він до цієї хвилини в напівтемряві не помітив.
— Як! Це ви, Мегра? Що сталося?
Мегра піднявся, з темряви виникла його пухка, позову-жіночна жахом фізіономія. Куди дівалося його спокійне самовдоволення важливої шишки? Він смиренно пояснив, що дозволив собі пробратися до пана директора, щоб попросити про допомогу і заступництво, якщо розбійники нападуть на його лавку.
— Ви ж бачите, мені самому загрожує небезпека,і у мене нікого немає, відповів пан Енбо.— Краще б вам сидіти у себе вдома і стерегти свої товари.
— О-о! У мене в крамниці залізні решітки. Та й дружину я там залишив стерегти.
Директор говорив нетерпляче і з явним презирством. Нічого сказати, хороша Охорона-квола, худенька дружин-щина, яку чоловік скоро в труну вжене своїми побоями!
— Я, право, нічим не можу вам допомогти, постдрайтесь самі захистити себе. І раджу вам зараз же повернутися додому,— а то вони знову вимагають хліба. Чуєте?
Дійсно, знову пролунали громові голоси; Мегра здалося, що вигукують і його ім’я. Повернутися зараз додому було неможливо — його б розтерзали. І разом з тим йому не давав спокою страх перед розоренням. Він припав обличчям до засклених дверей і, обливаючись потім, тремтячи всім тілом, дивився і слухав, чекаючи катастрофи. Грегуары ж зважилися нарешті пройти у вітальню.
Пан Енбо старанно виконував роль привітного господаря. Але марно він запрошував гостей присісти; в за-пертой кімнаті, де ще засвітло зачинили віконниці і запалили дві лампи, віяло жахом при кожному новому крику
Книга Жерміналь стор.327
