Помилувавшись чистим місячним сяйвом, Етьєн опустив очі і раптом його зупинило видовище, яке відкрилося перед ним на вершині терикону. Вартовий, закоченев від холоду і намагаючись зігрітися, ходив тепер взад і вперед — робив двадцять п’ять кроків у бік Маршье — на і, повертаючи назад, проходив стільки ж у бік Монсу. Видно було, як блищить багнет, що стирчав над Чорним силуетом солдата, чітко виділявся па світлому тлі неба. Але Етьєна зацікавив не годинний, а інший силует, що ховався за будкою, де, бувало, в негоду ховався ночами Старий Безсмертний; у цій рухомій тіні, в цьому підповзав звірку, що підстерігав видобуток, він відразу дізнався Жанлена. Звичайно, то було його вузьке, як у тхора, довге, гнучке, немов безкісткове тіло. Годинний не міг його помітити, а цей юний негідник, безсумнівно, задумав зіграти з ним якусь злий жарт,— адже він ненавидів солдатів і все питав, коли ж нарешті шахти позбавляться цих вбивць, Яким дають рушниці і посилають знищувати людей.
Етьєн хотів було гукнути його, щоб Жанлен не викинув якусь потворну дурість. Місяць зникла за хмарою, Етьєн бачив перед цим, що хлопець весь підібрався, приготувався до стрибка, але ось знову з’явилася луна, Жанлен застиг все в тій же позі. Часовий, крокуючи на посаді, щоразу доходив до будки, круто повертався і йшов в інший бік. І раптом, коли хмари затягнули місяць, Жанлен величезним стрибком, як дика кішка, плигнув на плечі солдата, вчепився за нього і встромив йому в горло великий ніж. Комір, підбитий кінським волосом, не піддавався, Жанлену довелося натиснути па рукоятку обома руками і повиснути па нею всім тілом. Йому частенько траплялося різати курей, яких він ловив на задвірках ферм. Все сталося миттєво, в ночі пролунав тільки короткий стогін так, немов залізний брухт, впавши на землю, звякнуло рушницю. А в небі знову засяяв місяць.
Етьєн, остовпів, застиг на місці, широко розкривши очі. Окрик завмер у нього в горлі. На гребені терикона пе було нікого, жодної тіні не вимальовувалося на тлі шалено біжать хмар. Етьєн втік по схилу і побачив, що Жанлеп стоїть рачки біля трупа, який лежав навзнак, розкинувши руки. У прозорому місячному світлі на снігу чітко виділялися червоні штани
Книга Жерміналь стор.376
