і сіра шинель убитого. Не витекло жодної краплі крові: ніж, встромлений по саму рукоятку, ще стирчав в горлі.
Етьєн в беззвітному пориві обурення ударом кулака звалив вбивцю на землю біля трупа.
— Навіщо ти це зробив? — розгублено бурмотів він.
Жанлен піднявся і поповз на руках, вигинаючи по-
котячі свою худу спину. Злодійство вразило його, від бурхливого хвилювання вогнем горіли зелені очі палали великі відстовбурчені вуха, тряслася виступаюча нижня щелепа, смикалося обличчя.
— Ах ти, гадина, навіщо ти це зробив?
— Не знаю. Захотітися.
Він уперся на цьому, нічого іншого не міг сказати. Три дні його переслідувало це бажання, болісне бажання вбити. Він все думав, думав про це, так що в голові піднімалася біль, ось тут, за вухами. А чого з ними соромитися, з цими паршивими солдатами? Навіщо вони прийшли сюди, не дають життя вуглекопам? З несамовитих промов, що звучали на сходці в лісі, закликів до руйнування і смертовбивства йому запам’яталося п’ять-шість слів, і він повторював їх, як хлопчисько, який грає в революцію. А більше він нічого не знав, ніхто його не нацьковував, бажання вбити прийшло саме собою, як приходило йому бажання накрасти луку в селянському полі.
Етьєна привели в жах таємні зачатки злочинності, дали паростки в дитячій душі; він відігнав Жанлена стусаном, як безглуздого звіра. Боячись, що передсмертний крик вартового могли почути на сторожовому посту, він всякий раз, як з-за хмар показувалася місяць, дивився в бік Ворейской шахти. Але там ніщо не ворушилося, і Етьєн нахилився, помацав поступово холоділи руки солдата, послухав серце, що не билося під шинеллю. Клинок ножа не було видно, зате на кістяній рукоятці можна було розрізнити простий галантний девіз «любов», накреслений чорними літерами.
Етьєн перевів погляд на обличчя вбитого. І раптом дізнався молоденького солдата Жюля, новобранця, з яким бе-нарікав якось вранці. Глибока жалість охопила його при вигляді лагідних рис цього білястого веснянкуватого юнака. Блакитні, широко відкриті очі дивилися в небо пильним, нерухомим поглядом, — ось так само він дивився, шукаючи далеко свої рідні краї. Де ж цей самий
Книга Жерміналь стор.377
