зла доля. Хіба мало вона ще вистраждала? У покарання за які гріхи не знає вона ні хвилини спокою? Ще вчора вона ніяк не могла зрозуміти озлоблення страйкарів і думала, що, право, вистачить і одного разу. Навіщо знову лізти в бійку і отримувати стусани? Але в цей час у неї самої в серці народжувалася ненависть, їй пригадалося те, що Етьєн колись казав в їх будинку, коли всі збиралися і тлумачили по вечорах; вона намагалася розібратися в його словах, звернених до солдатів. Він називав їх товаришами, вказував, що вони і самі вийшли з народу і повинні бути заодно з народом — проти тих, хто пригнічує бідняків.
О ось натовп сколихнувшись, розступилася, і вперед вибігла якась стара. Це примчала Горіла. Страшна, худа, як скелет, з голою шиєю, голими руками, вона бігла так швидко, що сиве волосся розліталися, падали їй на очі і заважали бачити.
— Ах вони, мерзотники! — захекавшись, кричала вона переривчастим голосом.— Я все-таки вирвалася! Pied — рон, продажна шкура, замкнув мене в підвалі.— І відразу ж, без довгих розмов, вона напала на солдатів, з її чорного беззубого рота понеслася лайка:
— Негідники ви такі собі! Сучі діти! Лижете чоботи панам начальникам. Зате які сміливі з бідним людом. Знайшлися сміливці! Того і дивись на багнети підденуть!
Тоді й інші, приєднавшись до неї, почали обсипати солдатів образами. Деякі, правда, ще кричали: «Хай живуть солдати! Кидай в шахту офіцерів!»Але незабаром все заглушив єдиний клич:» геть червоноштанників! Забирайтеся!» Солдати, які мовчки, з байдужими, кам’яними обличчями вислуховували заклики до братання і дружні вмовляння перейти на бік страйкарів, зберігали ту ж німу суворість і під градом лайок. Капітан, що стояв позаду, оголив шаблю і, бачачи, що натовп насувається все ближче, того і гляди притисне весь загін до степу, скомандував: «у багнети!»І негайно два ряди сталевих багнетів, блиснувши в повітрі, втомилися свої вістря прямо в груди страйкарів.
— Ах, гадини! — завила горіла, попятившись.
Але, відступивши трохи, все знову рушили вперед в героїчному презирстві до смерті. Жінки кинулися

Книга Жерміналь стор.388

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code