Обидва повільно пішли назад, до Ворейской шахті, і, зробивши кілька кроків, Етьєн запитав:
— Читав ти нові афіші?
Вранці того дня скрізь розклеїли великі жовті афі-ши. Компанія висловлювалася в них більш точно і більш миролюбно, обіцяла прийняти назад на роботу всіх, хто спуститься завтра в шахту. Все буде забуте, навіть самі скомпрометовані отримають прощення.
— Так, читав,— відповів машиніст.
— Ну і як? Що ти про це думаєш?
— Думаю, що все скінчено… Стадо повернеться в загін. Всі ви труси!
Етьєн став схвильовано виправдовувати товаришів: поодинці людина ще може хорохоритись, але натовп людей, які помирають від голоду, безсила. Крок за кроком вони піді-йшли до Злодія, і, дивлячись на чорне скопище надшахтних ладі-ний, Етьєн поклявся, що сам він ніколи більше не спу-стится в шахту, однак готовий вибачити тих, хто спуститься. Потім запитав, чи вірні чутки, що теслі не встигли відремонтувати як слід зруб шахтного стовбура. Як йде справа? Чи Правда, що під тиском породи стінки зрубу так сильно выпятились всередину, що одне з відділень кліті при спуску треться об них впродовж більше п’яти метрів? Суварин, знову ставши мовчазним, відповів дуже коротко. Вчора було його чергування, кліть дійсно терлась об стінки зрубу, доводилося вдвічі збільшувати швидкість, щоб пройти цю ділянку. Однак начальники на всі повідомлення з приводу зрубу роздратовано відповідають одне й те ж: треба почати видобуток вугілля, а зруб зміцнять як слід пізніше.
— А що, якщо його розірве? — пробурмотів Етьєн.
Дивлячись на шахту, смутно вырисовывавшуюся в темряві,
Су Варін спокійно помітив:
— Якщо розірве, товариші дізнаються про це,— адже ти радиш їм спуститися в шахту.
На дзвіниці в Монсу пробило дев’ять годин. Етьєн сказав, що піде додому, пора лягати.
Суваріп додав, навіть не простягнувши йому руки:
— Ну що ж, прощай. Я йду.
— Як? Зовсім йдеш?
— Так, зовсім. Взяв розрахунок. В інше місце йду.
Етьєн був здивований, схвильований і з укором подивився на нього. Дві години вони бродили разом, і Суварін тільки
Книга Жерміналь стор.412
