— Ну йди ж, Дуро!
Катрін здригнулася. Етьєн відвернувся, щоб надати їй свободу. Вона не ворушилася; тоді він сказав їй пошепки:
— Іди, дитинко.
І тут з її очей бризнули довго стримувані сльози. Вона плакала довго, навіть не маючи сил піднятися, навіть не знаючи, чи голодна вона, страждаючи від якоїсь дивної болю, розлитої в усьому тілі. Етьєн піднявся і то ходив взад і вперед, то знову вистукував заклик шахтарів; його приводила в обурення думка, що останні години життя доведеться прожити пліч-о-пліч з ненависним суперником. Адже тут не знайдеться місця навіть для того, щоб здохнути подалі один від одного. Зробивши десять кроків, він змушений вернути назад і, крокуючи, натикатися на Шаваля. А нещасна Катрін, яку вони оскаржують Один у одного навіть в надрах землі, дістанеться тому, хто переживе ворога, і якщо він, Етьєн, помре першим, негідник Шаваль знову забере її у нього. Один за іншим йшли години, нескінченні, нудні години; тісне сусідство ставало все огидніша; спершу повітря отруювало дихання трьох людей і сморід випорожнень — адже їм тут же доводилося відправляти природні потреби. Двічі Етьєн кидався на кам’яні брили і бив по них кулаками, ніби хотів їх знищити.
Минула ще доба. Шаваль сидів біля Катрін, ділячи з нею останню скибку хліба. Вона жувала насилу, а він змушував її платити ласкою за кожен шматочок; охоплений ревнощами, він не хотів помирати перш, ніж не опанує нею на очах Етьєна. Змучена, знесилена, вона підкорилася. Але коли він схопив її в обійми, вона засто-нала:
О-ох! Пусти! Боляче! Ти мені все кісточки зламаєш!
Етьєн в жаху припав чолом до дерев’яної обшивки, що-б не бачити. Але, почувши голос Катрін, збожеволів від люті і одним стрибком опинився біля них.
— Залиш її, сволота!
— А тобі яка справа? — сказав Шаваль.- Адже вона мені дружина. Або ода але моя, по-твоєму?
І на зло Етьєну знову зціпив Катрін в обіймах, впився їй в губи поцілунком, уколів їй щоки рудими вуса-МИ, а потім заявив:
Книга Жерміналь стор.458