вистукуючи відповідь каблуком дерев’яного черевика, але робили це без будь-якої надії, майже машинально, просто бажаючи сказати, що вони ще живі.
Минула доба, друга. Вже шість діб провели вони під землею. Вода дійшла їм до колін і зупинилася-не піднімалася і але убувала; ноги у них ніби раство-рилися в цій крижаній ванні. На якусь годину вони могли витягувати їх з води і тримати на вазі, але тоді тіло бувало в такому незручному положенні, ноги судомило і доводилося їх опускати. Кожні десять хвилин, відчуваючи, що вони зісковзують зі своєї лави, обидва напружували м’язи, щоб втриматися. Гострі виступи вугілля врізалися їм у спину; шия всохла, її стягала біль від того, що весь час доводилося нахиляти голову з побоювання розбити череп, вдаривши-шись про покрівлю. І все зростала задуха: повітря, витіснений водою, ущільнився в цьому своєрідному повітряному дзвоні, в якому вони були замкнені. Голоси їх звучали глухо, як ніби доносилися здалеку. У вухах шуміло, їм чулися грізні звуки набату, то нескінченний стукіт копит переляканого стада, біжить під зливою і градом.
Спочатку Катрін жорстоко страждала від голоду. Вона судорожно хапалася за груди жалюгідними подряпаними руками, випускала важкі зітхання, несамовиті стогони, як ніби у неї кліщами виривали всі нутрощі. Етьєна терзала та ж тортури, він гарячково обшарював в пітьмі стіну навколо себе і раптом намацав полусгнившую дерев’яну стійку; негайно скришили її нігтями і дав Катрін пригорщу цієї потерті; дівчина жадібно про-глотила її. Два дні вони харчувалися цієї згнилої деревинкою, з’їли її всю і в розпачі, що від неї нічого не залишилося, обдерли собі всі руки, намагаючись відірвати і роздрібнити тріски від інших, ще міцних стійок, які не піддавалися їх старанню. Катування посилилося; вони приходили в шалену лють від того, що не можуть з’їсти парусину, з якої зшитий їх одяг. Цінного полегшив їх страждання шкіряний пояс Етьєна. Зубами Етьєн відривав від нього маленькі шматочки, і Катрін люто жувала їх і ковтала. Принаймні щелепи у них працювали, обидва жували, у них створювалася ілюзія, що вони їдять. Коли з поясом покінчили, взялися за парусину і смоктали її годинами.
Книга Жерміналь стор.463
