гает за співачками в кафешантанах Монсу. Дружина П’єрона зробила гидливу гримасу. Від цих повій чоловіки п заражаються поганими хворобами… У Жуазелі одна така тварюка всю шахту перезаразила.
— Дивуюся я,— сказала вона, — як це ти дозволила своєму синові плутатися з дочкою ліваків.
— Піди-но спробуй не дозволити. Адже ми як живемо: ось тут їх город, а тут наш. Влітку Захарій завжди з Філоменою ЕА кущами бузку обіймаються. І на даху сарайчика вони валялися. Бувало, підуть люди до колодязя за водою і неодмінно на них, безсоромних, наткнуться.
Це була звичайна в селищі історія безладної близькості підлог, що розбещувала і хлопців і дівчат; лише тільки темніло, парочки, як говорилося, «жартували», піднявшись на пологі дахи низьких сарайчиків. Саме тут відкатчиці і зачинали першу дитину, хоча інші все ж воліли не так близько до будинку і влаштовували : побачення у Рекільярської шахти або в полі, серед хлі- ; бов. Зв’язки ці не тягли за собою тяжких наслідків: І зазвичай коханці поєднувалися шлюбом; але матері серед- ; лися, якщо хлопець заводив собі кохану занадто рано, тому що, одружившись, син вже не давав грошей в сім’ю.
— На твоєму місці я б їх розлучила,— повчальним тоном сказала дружина Пьерона.—А то що ж? Захарій 1 вже двох дітлахів їй створив, а піде так даль-в ше — не минути весілля. Тоді розпростися з його зара — щботком.
Мае в обуренні сплеснула руками:
— Я їх прокляну, якщо вони зійдуться… Хіба Захарій в не зобов’язаний почитати батька з матір’ю? Адже ми його ростили, втратили на нього! Так нехай тепер допомагає батькам, до А потім вішає собі дружину на шию… Та що з нами стакнеться, якщо наші діти, як підростуть, відразу стануть на в чужих працювати! Тоді хоч лягай та помирай.
Але вона швидко заспокоїлася:
— Я ж просто так кажу, взагалі… Поживемо, уві — шрш… Спасибі ва частування. Такий міцний кави, такий Ксрропшй, — видно, ти всього скільки треба поклала.
через чверть години, присвячених іншим темам, Мае раптом згадала, що у неї досі не зварений суп, г по вулиці знову йшли діти, повертаючись після перерви
школу; подекуди на ганках стояли жінки, дивилися
на пані Енбо, яка проходила по вулиці і, вказуючи рукою то на одне, то на інше, розповідала гостям про по4 селке. Робітник, що скопував грядки, на хвилинку перервав роботу;
Книга Жерміналь стор.91