ватей, тут був ще шафа, стіл і два старих стільця горіхо-вого дерева, темними плямами виділялися на тлі світло-жовтих стін. Ось і вся обстановка. На цвяхах ві-села старий одяг; для глечика з водою і глиняної міс-ки, що служила тазом для вмивання, місце знайшлося тільки на підлозі. На ліжку, що стояла зліва від дверей, спали Старий брат Захарій, молодий хлопець двадцяти одного року, і середній брат Жанлен, якому ще не виповнилося одинадцяти років; праворуч спали, обнявшись, двоє малюків-шестирічна Ленора і чотирирічний Анрі; третю ліжко займали дві сестри — Катрін і дев’ятирічна Альзира,— такий замірок, що старша сестра не почуття-вала б її*соеедетва, якби дівчинка-каліка не штовхала її своїм горбом. У відчинену засклені двері видно був вузький, як кишка, коридор, який виходив на сходовий майданчик,— тут спали батьки, приставивши до ліжка колиска молодшої дочки, тримісячної Эстелды.
Катрін робила відчайдушні зусилля, щоб прокинутися, потягувалася, скребла голову, засунувши обидві руки в копицю рудуватих волосся, растрепавшихся на лобі і на потилиці. Надто худенька для своїх п’ятнадцяти років, вона здавалась підлітком; вузька довга сорочка оголювала тільки її посинілі ноги, немов татуйовані микроскопи-тичними частинками вугілля, і тендітні витончені руки — молочна їх білизна різко відрізнялася від землистого кольору обличчя, вже зіпсованого зеленим милом, яким завжди доводилося митися; вона позіхав, широко відкриваючи досить великий рот, так що видно було її чудові зуби і бліді від недокрів’я десни; вона намагалася побороти сон, і на сірих її очах виступали сльози, обличчя прийняло вираз скорботи і болісної втоми, каза-лось, переполнявшей всі її юне тіло.
З коридору донеслося Сердите бурмотіння батька:
— Ох, чорт! Вставати пора… Це ти вогонь запалила, Катрін?
— Так, Отче… Тільки що пробило чотири.
— Пошевеливайся, ледащо! Поменше танцювала б вчора, так раніше б нас розбудила… А то на тебе! Каж-дое неділю на танці! Лодирі!
Він ще щось пробурчав, але вже невиразно, сон знову здолав його, і незадоволене бурчання змінилося гучним хропінням.
Катрін снувала по кімнаті в одній сорочці, ступаючи
Жерміналь стор.11
