Стіл був вже накритий. На білосніжній скатертині стоячі три великих чашки. Онорину послали подивитися, робить панночка. Але вона негайно повернулася і, стримувань сміх, сказала вполголоса, як ніби все ще була нагорі I в паняніній спальні:
— Ох, якби бачили! Панночка-то наша… Спить сець, Ох, як злитий! Ну, прямо янголятко!.. Ви навіть і уявляти собі не можете! Одне задоволення дивитися на на.
Батьки обмінялися розчуленим поглядом. Батько сказал, посміхаючись:
— Підемо подивимося.
— Милочка наша! — пролепетала мати.- Ходімо!
І вони разом піднялися на другий поверх. У всьому дощі
тільки спальня їх дочки була обставлена роскошщі стіни обтягнуті блакитним шовком, меблі білого лаку з го-1 лубыми прожилками,— примха балованного ребенЛГ яку батьки поспішили задовольнити. У кімнаті I стояв напівтемрява, лише вузька смужка світла пробивалася щ / вікна крізь нещільно задернуті фіранки, і на смутно / виднілася білого ліжка солодким сном спала Сесщй підклавши долоню під щоку. Вона не відрізнялася красою,! здавалася занадто здоровою, занадто повнокровною, слявьГ кому дозрілої для вісімнадцятирічної дівчини; але у неї! було чудове тіло, сяяли молочної белиэмр пухнасте каштанове волосся, кругле свіже личщш і кирпатий носик, ледь видневшийся між пухких щік Ковдру зісковзнула з неї, але вона не відчувала цього, а дихала так тихо, що від дихання навіть не приподниади| лась її пишні груди.
— Бідолаха, вірно, всю ніч не зімкнула очей через цього проклятого вітру, — прошепотіла мати.
Батько знаком закликав її до мовчання. Обидва нагнулися 1 і з захопленням дивилися на свою дочку, що розкинулася! у дівочій наготі, на свою обожнювану довгоочікувану дочку, яка народилася у них так пізно, коли вони вже поті! рялн надію мати дітей. Батькам вона здавалася сов ер-Г шенством, обидва вважали, що їх Сесіль нітрохи не товста навіть недостатньо вгодована, так як погано їсть. Зараз вона спала міцним сном, не відчуваючи, що вони скло реглися над нещ що їх особи майже торкаються її щоки. Але ось легка хвиля пробігла по її застиглому обличчю. Батько I з матір’ю перелякалися, як би вона не
Жерміналь стор.66
