Повість Карем Раша — схвильована і щира сповідь про вибір шляху. Вона незвичайна за формою, нова за змістом, сповнена дитячих голосів, щебету птахів, спека вогнища і нічних глу¬бокіх роздумів про сенс буття, про основи і витоках. Повість приголомшує, але, дивна річ, не викликає до суперечки. Як чесне оповідання, що зачіпає кожного з нас, вона кличе до раз¬думью.
«Літо на перешийку» розповідає нам через долі дітей, через гірку долю сирітства про красу такого простого і тако¬го незбагненно-прекрасного поняття, як сім’я. Це повість про те, як зустріч з дитбудинку несподівано перевертає життя благополучного сходознавця-п’ятикурсники. Саме поразі¬тельное — це вміння автора переплавити в одному творі, в одному розділу, а часом на одній сторінці, здавалося б, поляр¬ние ідеї і події. У нього зливаються як би в первісному єдності одного разу розпалися поняття. У цьому — головна особливість повісті. Вона потрібна читачеві, потрібна всім, бо да¬ріт нам втрачену мудру цілісність світу, повертає нас до чистих джерел і навчає поваги і любові до пам’яті, до род¬ним переказами.
Це повість про нерозривну єдність світу дитячої та взрос¬лого, про причетність дитинства до високого світу дорослих, розповідь про те, як дитинством поверяется дорослий світ.
Книга своїм патріотичним і формує пафосом прі¬несет молоді неоціненну допомогу, бо вся вона про високе призначення людини. Живі образи героїв повісті, дітей та дорослих, залишаються в пам’яті назавжди. Особливо добре окреслені народні по суті характери табірної стряпухи Марії Іва¬новни і єгеря Петровича.
«Літо на перешийку» — повість про те, як поглиблений в востоковедниє студії студент негадано стає ватажком дет-домовцев на Карельському перешийку. Але переказати повість НЕ-можливо. Як твір художнє вона не піддається переказу, тим більше, як переконається читач, проза цієї повісті легка, чиста і міцна, повна таємницею пісенності, ніби дві
стихії злилися в ній за рядком, стихії, які так наочно показані в розділі «Ніч кола», де «Русь успадкувала античний світ». Але є і ще одна стихія в цій повісті, і вона надає їй особливої чарівності. Це струмінь, що йде зі світу Верхнього Дву¬речья, з тисячолітніх переказів курдських гір * Зараз, коли Схід входить в наше життя тисячами подій, розповідь про под¬віжніческіх ідеалах російського сходознавства, про роль Росії в пробудженні кращих почав Сходу владно приковує до се¬ бе увагу. Ці сторінки є особливо актуальними і, мені здається, надають повісті про події на півночі серед сосен, піску і го¬лубих озер особливого звучання.
Повторюю, переказати цю повість можна. Її треба читати, і вона винагородить вас добрим серцем, чистими думками і поверне до тієї пори юності, про яку сам автор говорить рядком стіхо¬творенія: коли «світ ще в тумані, а бутони обіцяють чудеса».
Ще це повість про вірність. Про відданості обов’язку, Батьківщині і рідного порогу. Про вірність, яка є синонім щастя, як переконує нас автор. Карем Раш в повній мірі виконав пуш¬кінскій заповіт про те, що «проза вимагає думок, думок і мис¬лей». Автор одухотворити думки і змусив їх співати.
Альберт Ліханов,
лауреат Державної премії РРФСР імені Н. К. Крупської,
лауреат премії Ленінського комсомолу