лись любові, сім’я наша перша «ми», сім’я — наша перша батьківщина, як перше рідне місце на землі. Всі ми вийшли з сім’ї. Але не все. Ця маленька повість — бувальщина, розповідь про те, як одного разу зустріч з дітьми, лі¬шеннимі сім’ї, перевернула життя однієї людини на початку його життєвого шляху.
Про що б не йшла тут мова, повість ця завжди про сім’ю, про вибір шляху, про витоки. Те, що написано в ній про сім’ю, може виявитися невластивим молодо¬сті і занадто зрілим, як би книжковим. Але тоді по¬стігнутие на перешийку ідеї я дійсно чувство¬вал набагато точніше і глибше, ніж їх можна викласти тепер на папері. Я був один у відповіді за 80 життів, був молодий і дуже сумував за домівкою. Ми відчуваємо глибше, багатогранніше, ніж оповідаємо, особливо в юності. Адже відчуває простий народ і осягає серцем те, чого не зрозуміти жодному велемудрий учителеві, скільки він ні морщ лоб. Що дає дитині духовно здорова сім’я? Вона народжує потребу в чистій любові і готовність до неї. Це як відвага серця. Вона прищеплює схильність до Божій, не захлинається безпосередності, а мужній щирості. Вона виробляє смак до вдумливої і гідної дисципліни, без якої не бива¬ет благородства.
Чи не вийде щирий і вірний чоловік з родини фальшивої і жадібної, хіба тільки з протесту, з нена¬вісті до брехливої середовищі. Є закон людського буття, ніким не затверджений, але ніким ще не відкинутий. По ньому, за цим законом, все значне може бути сказано людиною або цілим народом тільки по-своєму, а все велике народиться в надрах народного укладу і духу. У цьому найперша умова життєздатності под¬лінного інтернаціоналізму. Кожен народ приносить в загальну скарбницю найкращі квіти свого генія. Втрачаючи зв’язок е рідним народом, людина втрачає доступ до глубо¬кім джерелам духу і священним вогнів життя, породивши-шей його, бо ці джерела і ці вогні завжди народні, в живуть тисячоліття праці, страждання, боротьби, раз-мисленні і любові, СВЯТИНІ ЦІ І є культура.
Але є у сім’ї ще одна іпостась — вона школа на¬родного єднанні, умова його соборності. Людина мо¬жет органічно, всім єством відчути всена¬родное єднання і союзний порив, тільки випробувавши це єдність в рідній сім’ї, а не відчувши всенародно¬го єдності, він не стане живою клітиною свого народу і вірним сином своєї Вітчизни. Здоровий і чесний се¬мейний вогонь буде гріти і світити йому все життя. Так сім’я дає людині в дитинстві найістотніше в його житті.
Чи знав я це на перешийку? Повинно бути. Тільки навряд чи складно зумів би пояснити. Я думаю, що все це знають, точніше, відчувають, інакше як би народжувалися сім’ї? Багато секретів у незбагненно таємничого явища, ім’я якому — сім’я. Тоді я не знав того, що Пушкін незадовго до смерті на зворотному боці аркуша, де було: «Пора мій друг, пора … Спокою серце просить», записав: «Чи скоро перенесу я мої пенати в село — поля, сад, селяни , книги, праці поетіче¬скіе, сім’я, любов, релігія, смерть ». І тим самим мудрим прийняттям життя ще раз показав, що він недося¬гаем для пізніх жалобників і пушкіністів. Чи не Пуш¬кін висловив думку про те, що необорима і жива Рос¬сія, поки живе російська сім’я. Втім, це вірно по відношенню до будь-якого народу. Але те, що він це чувство¬вал і розумів, можна яе сумніватися. Він знав, думает¬ся, куди більше навіть найсміливіших наших предполо¬женій.
Але повернемося до моїх малюкам. У перший місяць ми цілими днями всім табором прочісували околиці, накидаючи на карту яри струмки, озера, гриви, ліси, будівлі, села, дороги — заняття, треба сказати, одне з найбільш захоплюючих, які можна собі уявити.
В одну з подібних вилазок ми рухалися по крутому лісистому схилу над глибоким блакитним озером , пода-
Книга Літо на перешийку стор 26
