дітьми — від страху і невпевненості в собі. Спуститься на ступеиьку-іншу, щоб стати врівень з сином або учнем, легко і заманливо, А от залишитися на власній висоті, та ще тягнутися самому вище н захоплювати, закликати, налаштовувати, щоб син або учень теж ріс і брав бар’єри, удосконалював свій політ за прикладом батьків або вчителя, — це не телевізор дивитися. Не шукай дружби з хлопчиком, не плазуй перед ним. Він, може бути, думає так хитро і розумно, як великий, але почувається краще. Слабкий завжди відчуває краще. Він мріє потайки про силу, про силу не тільки фізичного. Чому б йому не жадати того, чого в ньому немає? І раптом втілення сили починає розвалюватися в його свідомості і опускатися до нього. З чого б це, думає він. На жаль, значить, він такий само безпорадний, як і я. Добрий хлопчик, може, і пожаліє на перший раз великого, а далі? Створена в голові ієрархія перекинулася. Далі світ валиться на його голову. Він вилазить з-під уламків, але вже з каліцтвами. Така дружба не що інше, як таємне запобігливість. Та й потім, на-в’язана дитині, вона ще не раз відгукнеться. І чим він старше, тим це буде виявлятися сильніше і сильніше. Я міцно задумався. Картав себе, відчайдушно, провів сувору перевірку своїх слів і вчинків, адже і обвал починається тільки з камінчика. Порятунок педагога в дистанції. Дружба — справа деликатнейшее, вона не мислима тільки при рівності, а ще раніше при повазі прав. Хлопчик має право на своє внутрішнє життя, на таємні прихильності, з якими він сам зобов’язаний розібратися, на недоторканні мрії, на духовну самостійність. без якої він буде ребячлив до сивого волосся, на втечу, нарешті, під вітрилом. Жодна дитина не мріє про рівність з отцем або вчителем. Йому потрібен еталон. Без преклоніння перед вищим ніколи не виховати благородства/ Син пристрасно мріє, щоб батько був недосяжним, нехай суворий, нехай різкий, але недосяжний і, головне з головних, справедливий. Одного син сам собі знайде, а батько нехай знайде собі дорослого друга. Ось про що б пам’ятати тепер, перш ніж пропонувати дружбу дітям. У центрі російської сім’ї, вершиною її устрою було батьківське благословення: «Не сирої дуб хилиться до землі, розстеляється син перед батюшкою». Впав ниць витязь не хто інший, як улюблене нами з дитинства захисник Руської землі Ілля Муромець, який просить перед походом батьківське благословення. А мої мореплавці не випросили у мене благословення. В старовину, а може бути, і сам .Ілля сказала б, що саме «тому їм і не супроводжував вітер удачі», і вони втратили найдорожче час в заливчике з болтающимся мляво вітрилом, поки я не наздогнав їх. Однак вони піднесли мені урок. Мабуть, сбавлю їм до трьох метрів грибів замість п’яти. І мені в той ранок на риболовлі не супроводжувала удача. Не слід морщити лоб і надмірно замислюватися, коли ти з вудкою. На озері була тиша. Курилася водна гладь. Ми заглибилися в свої поплавки. Було так тихо, що могли почути навіть шепіт з далекого берега. Навіть птахи ще не вирішувалися подати голосу. Пліт, витягнений на пісок, здавалося, був залишений тут ще в давнину — така магія вічності укладена в тиші. Раптом голосом Огуркова мені повчально помітили: — У вас клює. Я прокинувся і поспішно смикнув. Лящ зірвався й упав у воду. Шишкін хихикнув. Я раптом з несподіваною для себе досадою спитав Огуркова: — Ти знав, що вони збираються бігти на плоту? — Ні, — відповідає. — Не бреши, Ігор, — втрутився Шишкін, — ось і зцал. Навіть дрібна брехня в такий ранок мені здалася гран-
Книга Літо на перешийку стор 44