ковані. Всього дві сотні студеітов-самітників на всіх п’яти курсах. Кожна кафедра як сім’я. Нібито для того, щоб ще більше відокремити нас від світу, нам дано маленьке двоповерховий гуртожиток-особняк у дворі факультету. Кімнати на шість-десять ліжок, будівля восем¬надцатого століття. Що не кімната, то безперервне віче. Якщо не сперечаються, то зубрять. Тоді можна почути об¬ривкі фраз на всіх мовах Азії. І зараз я знаю ¬ сколько прислів’їв на японському, вислови на хінді і вигадливі скоромовки на турецькому. Запам’ятав без зусиль, крім своєї волі, від новизни і химерності звучань, ніби мені мало було своїх мов. Жили комунами. Варили котли каш і картоплі. Зачітива¬лісь поетами-символістами, передавали один одному кні¬гі модерних філософів і завжди хотіли їсти. Під ло¬жечкой ссало і вдома і на лекціях. Ми були голодні, допитливі і безтурботні.
У бібліотеці зате можна було закотити бенкет іншого роду. Тут заговорювали не тільки наші предтечі і вчителі наших вчителів, що дивилися на нас зі стін в золотих овалах. Тут звучали записки консулів, докла¬ди послів, замітки орієнталістів, купців, місіонерів і розвідників, всіх, хто, ризикуючи життям на курдських перевалах Загросу і Тавра, в спекотному мареві долин за Амудар’ї, в ущелинах Афганістану, намагався прочитати древні письмена загадкового Сходу, де за зовнішньою апатією тліють гаряче вугілля прихованих переконань.
Але мене вабила не екзотика Сходу. Там, де за¬падние вчені захоплювалися екзотикою, легко просвечі¬вало невігластво, а де вони бачили дикість, я бачив вер¬ность переказами. Я шукав на Сході те, про що мріяв все шкільні роки, що врешті-решт і привело мене на східний факультет, шукав те, без чого людина не може жити, без чого він перекотиполе, ізгой і песчін¬ка. Я шукав витоки, рідні перекази, шлях, пройдений до мене предками, то, що їх захоплюватися, що вони опла¬ківалі, у що вірили і як вистояли.
Наша сім була едхзстіеявой курдської сім’єю ж тілам рвтше.заброшенная іуда лштеж. Представь¬те собі штату з атестатом зрілості. який м стає
нічого про роїш »історії, нж одному страннци, впеп, крім сімейних пріла между чітких Несен, одягнутих батьком. Їх нею було, етжх сторінок, у всякому разі, російською мовою. Ня однієї навіть брошури, ж це про пошта дведпатімілліоннож народі на наших транші, народі, жявушем як би на стику трьох континентів.
Розрізнені обривка нашої історії могли зберегти тільки дуже серйозні бібліотеки. Сховище Ленін¬градского університету було в нх числі. Я поринав в суміжний з нашими горами світ. мир. киплячий навколо курдських гір. Не треба було зусиль. Тільки не заважайте собі, будь зосередженим, і тоді раптом постають перед тобою занесені піском верблюжі стежки, колючий чагарник, реп’ях на сукнях голодних бродячих мо¬нахов. звучать крику погоничів, скрншгг пісок на зу¬бах. На стоянках біля колодязів, на перехрестях нічлігів чуються крики несамовитих дервішів, полуворішек, полупопрошаек. уявних ченців і справжніх подвіжні¬ков, бесіди біля вечірньої ватри за глинобитній тверди¬ней караван-сараю, свнст гуляють неподалік зграй по- луободраяних кочівників, гугнявим протяжність муедзі¬нов на мінарети, бачаться блаженства в калюжах чорні буйволи, з каламутної води стирчать тільки нх ро-гатие морди або лискучі спини, миготять тюрбани, побрязкують криві шашки, тріщить палаючий хмиз і знову розпалюються танці мандрівних дервішів з чернечих орденів древніх суфіїв, знехтували світ і зробили Україну полудневому уяві про ткровенія самозаглибленого будди з милосердям християнства, □ такенний натхненність согдвнцев-манихеев з до¬ліни Зеравшава з фаталізмом ісламу.
І все це поруч з наспівами Фірдоусі і Хайяма, все вчення світу принесли в жертву первородного релігія Ірану, де уста Заратустри .Зардасти, тобто злато-
Книга Літо на перешийку стор 5
