Ягоди були зібрані остроглазыми детдомовцами за ви-проведення рубок і вздовж гарей.
Потім дівчині був запропонований чай, який охрестили «сшгьвупле». Це творіння Марії Іванівни. Настоюється він на сухих квітках вересу, пелюстки шипшини і сушених листках суниці. У свої нічні чування я звичайно уникав його, бо квіти вересу заспокоюють і хилять до сну. Іноді Марья Іванівна додавала в цю суміш ще сушені звіробій і материнку. Хлопці цього чаю воліли журавлинний кисіль або чорницю з молоком і цукром.
Гостя щиро хвалила частування, раз у раз ойкала, а Мар’я Іванівна сяяла. Старші дівчатка більше звичайного були мовчазні і гриміли посудом на весь Перешийок. Малюки розповідали гості про ялинових лісах, сухих борах і лісосіках, де чорниці видимо-невидимо. Арабистка сп’яніла від привітності, частування і чистого повітря. По березі йшли зарості ялівцю. А Петрович стверджував, що одного гектара ялівцю досить, щоб оздоровити повітря великого міста. У печі потріскували дрова березового сухостою. У табірного багаття почулися пісні. Мій «стремянный полк», моя улюблена футбольна дружина відпросилася па риболовлю. Як виняток я дозволив їм затриматися.
До півночі табір став вщухати. Ми залишилися з гостею одні біля вогню. З тих пір як я перебував на Перешийку, вона була моїм першим справжнім співрозмовником, а враження літа вимагали виходу. Ми, природно, заговорили про мешканців табору. Розмова сам собою перейшов на сім’ю. Її вразили багато дітей, але чомусь сподобалась найбільше та дівчинка з переляканими і розкосими, як у зайця, очі, яка в достопам’ятний батьківський день попередила в кущах подружок страшним шепотом: «Карамба!» Якби її воля, вона забрала б її з собою додому в Ленінград. Каже, завжди мріяла про такий же маленькій сестричці.
У відповідь я, можливо, не дуже вдало помітив, що сестру або мати треба дізнаватися в будь зустрічної жінці, а що до художника, то він повинен у будь-базарної баби розгледіти Венеру. Вона зауважила, що в цьому багато максималізму. Я погодився і сказав, що нічого не знаю прекрасніше категоричності в таких питаннях: життя сама подбає про поправки.
— Ми багато і справедливо пишемо і говоримо про матерів. А скільки прекрасних пісень їм присвячено, — продовжив я. — Але ось тема батька весь час десь у тіні. Але ж сім’ї часто розпадаються тому, що чоловік не відчуває тут себе чоловіком. Я переконаний: батько завжди государ у сім’ї, інакше крах. Не деспот, але государ…
А вона раптом:
— А якщо він п’є?
Я відчув біду і кинувся до неї на виручку. В її питанні занадто багато було укладено такого, чого й не вимовиш. То був голос особистого горя.
— Коли п’є — значить, біда. Якщо він картає себе, то не дітям же його рідним стратити його ще раз. Згодна? В біді сам знайди сили для великодушності. Але і сім’я повинна допомогти. Діти… Тільки шанобливість до батька може його підняти. Може бути, в біді він більше потребує визнання за ним верховних прав, щоб пробудити в ньому совість і мужність. Тоді він зрозуміє, що, крім нього, нікому впоратися з цією бідою. Нікому-захистити сім’ю. Я не можу давати порад. Однак вірю, що сором сильніше сумління. Як ти думаєш, чи може навіть великий актор зіграти роль царя, ну, скажімо, Годунова, якщо на сцені бояри стануть фамільярнічатиі з ним, картати або принижувати?
Вона негативно похитала головою, даючи зрозуміти, що згодна зі мною.
— Пам’ятаєш, — кажу, — як Годунов — синові: «Я цар…» Тут багато сказано.
Арабистка напружено слухала, і я нарешті відчув співрозмовника і, натхнений, продовжував:
Книга Літо на перешийку стор 67
