надобился машиніст. Він служив на шахті рік, показав себе сумлінним, помірним, небагатослівною людиною, тиждень працював у денну зміну, іншу — в нічну і був так пунктуальний, що начальство ставило його іншим у приклад.
— Тобі, отже, ніколи пити не хочеться?— сміючись, запитав його Етьєн.
Суворін відповів лагідним своїм голосом, майже без акценту:
— За їжею іноді хочеться.
Жартуючи над його уявними любовними пригодами, Етьєн став запевняти, що бачив його біля Виселок шовкові панчішки в хлібному полі,— безсумнівно, у нього було любовне побачення з якою-небудь откатчи — цею. Суварин із зневажливим спокоєм знизував плечима. Побачення? На що це йому? У жінці він готовий бачити соратника, товариша, якщо вона відважна, як чоловік, і здатна надати братську підтримку в боротьбі. А для чого давати доступ в серці почуттю любові, джерела можливого слабкодухості? Ні! Ні дружини, ні друга — ніяких уз! Він вільний від хвилювань крові — своєї і чужої.
Щовечора, о дев’ятій годині, коли кабачок пустів, Етьєн любив посидіти там і поговорити з Суваріним. Він пив маленькими ковтками пиво, машиніст курив цигарку за цигаркою, згортаючи їх пожовклими від тютюну тонкими пальцями; про щось думаючи, він стежив туманним, задумливим поглядом за расплывавшимися завитками диму; ліва рука, немов бажаючи чимось зайняти себе, нервово стискалася і разжималась в порожнечі; врешті-решт він, за звичкою, брав на коліна ручну кролицю, яка жила в будинку на свободу і вічно ходила вагітною. Кролиця, якій він дав кличку «Польща»? обожнювала його, сама підбігала до нього, обнюхувала його ноги, вставала на задні лапи, дряпала його кігтями і не ус-покаивалась до тих пір, поки він не брав її, як дитину, на руки. Тоді вона тулилася до нього, зіщулившись у грудочку, і, заклавши назад вуха, закривала очі; Суварин підсвідомими рухами руки гладив її по шовковистою шерстці, і його, здавалося, заспокоювало це живе, ніжне тепло.
— Знаєте що?- сказав одного вечора Етьєн.— Я отримав лист від Плюшара.
Книга Жерміналь стор.126