навіть крихіток зі свого столу. Скажіть на милість, хіба трудящі отримали більш-менш пристойну частку в тому неймовірному зростанні багатства і добробуту, який стався за останнє століття? Над ними просто знущалися, коли оголосили їх вільними. Так, їм дали повну свободу подихати з голоду, і вже цією свободою вони користувалися щосили! Хіба в будинку робочого додасться хліба тому, що він піде голосувати за спритників, які, як тільки їх оберуть, давай бенкетувати, а про голодних думають не більше, ніж про своїх старих стоптаних черевиках. Ні, так чи інакше, а треба з цим покінчити: мирним шляхом — через закони, полюбовною угодою, а то й іншим способом — по-дикунськи: палити, різати, знищувати один одного. Якщо теперішнє покоління цього не побачить, то подальше побачить напевно; в кінці століття неодмінно відбудеться друга революція, на цей раз робоча революція, велика перетрушування, чистка всього суспільства, зверху до низу, і знову побудоване суспільство буде чесніше і справедливіше перше-нього.
— Так, пора покласти цьому край,— рішучим тоном повторила дружина Раснера.
— Так, так!..— підтвердили троє чоловіків.— Пора покласти край.
Суворін гладив вуха кролиці, і та від задоволення морщила ніс. Примруживши очі і спрямувавши погляд кудись вдалину, він сказав задумливо, немов розмовляв сам з собою:
— Збільшити заробітну плату… Та хіба це віз-можна? Залізним законом вона зведена до мінімальної суми, суворо необхідної для того, щоб робітник їв сухий хліб і плодив дітей… Якщо вона падає занадто низько, робочі мруть, а тоді збільшується попит на ра-бочие руки, і вона підвищується. Якщо вона піднімається занадто високо, збільшується пропозиція робочої сили і заробітна плата знижується… Ось вам рівновагу, підтримуване порожнім шлунком, вирок на вічну каторгу, на голодне існування.
Коли Суварін заглиблювався в такі роздуми і зачіпав соціальні проблеми як людина утворена, Етьєн і Раснер відчували занепокоєння, їх сму-щали його песимістичні твердження, на які вони не знали, що відповісти.
Книга Жерміналь стор.129
