ньі затемнені покришкою клітинки, в яких непе движно сиділи осліплі в напівтемряві птиці. Виграв на змаганні вважався той зяблик, який більше інших повторить за годину нескладні колінця своєї пісеньки. Кожен гвоздильщик стояв біля своїх клітин з грифельною дошкою в руках і робив на ній позначки під наглядом сусідів і сам надзирав за ними. І ось зяблики — «чуфыр — ки», співаючі більш соковито, і «верещаги», що відрізнялися дзвінкими трелями,— заспівали. Починали вони боязко, робили зрідка колінце, а потім, розійшовшись, розвернувшись, збуджуючи один іншого, все прискорювали ритм і, нарешті, залилися трелями в такому шаленстві змагання, що деякі пташки, не витримавши хвилювання, падали мертвими. Безжальні валонці подхлестывали суперників голо-сом, благали «пустити ще разок», а, чоловік сто глядачів мовчки, з пристрасним увагою слухали цю пекельну музику ста вісімдесяти зябликів, які, все вроздріб, повторювали одні і ті ж колінця. Перший приз-жерстяний кавник зі штампованим візерунком-дістався «вірі-щазі».
Катрін і Шаваль теж були серед слухачів; прийшли і Захарій з Філоменою. Обмінявшись рукостисканнями, стали слухати разом. Але раптом Захарій розсердився, помітивши, що якийсь гвоздильщик, з цікавості затесався сюди з приятелями, тихенько щипає його сестру; Катрін, червона, як піон, вмовляла брата замовкнути, тремтячи при думці про різанину, яка може відбутися — адже всі ці гвоздильщики кинуться на Ша — валя, якщо він не дозволить їм приставати до неї. Вона відчувала ці загравання, але з обережності мовчала. Втім, її коханець тільки посміювався. Всі четверо пішли, і, здавалося, справа цим скінчилася. Але ледь вони увійшли в трактир «Виноградне» випити по кухлю пива, знову з’явився гвоздильник. Хлопець намагався показати, що йому сам чорт не брат, і зухвало посвистував прямо у них перед носом. Захарій, ображений у своїх родинних почуттях, накинувся на нахабу:
— Не лізь до моєї сестри, Свиня паршива! Стривай, я тебе навчу поважати мою сестру!..
Сусіди розняли їх. Шаваль твердив холоднокровно:
— Залиш! Це тільки мене стосується… А я тобі кажу — чхати я на нього хотів.

Книга Жерміналь стор.140

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

code