Книга Жерміналь стор.229

підбадьорила стару, і вона мовчки, з жадібністю накинулася на хліб це була мати вуглекопа, вона жила в робочому селищі поблизу Куньї; впала вона, повертаючись ие Жуаелж, куди даремно сходила, намагаючись зайняти десять су у якоїсь родички. Паїв, вона встала і нерівною по-ступ’ю пішла далі.
Етьєн залишився на пустирі Рекильярской шахти, де над завалами сараями розрослися кущі тернини,
— Ну як? Може, зайдеш випити стаканчик? — весело запитала Мукетта.
Етьєн зам’явся.
— Ех ти! Значить, все ще мене боїшся?
Етьєну сподобався її добродушний сміх, і він пішов за нею. Його зворушило, що Мукетта від усього серця поділилася зі старою хлібом. Прийняла вона Етьєна не в батьківській кімнаті, а повела до себе ж зараз налила дві чарочки ялівцевої горілки. В кімнаті було дуже чисто, Етьєн похвалив за це господиню. Втім* це сімейство, мабуть, не терпіло потреби: батько як і раніше працюй: конюхом у Ворейской шахті, а Мукетта, не бажаючи сидіти склавши руки, прала на людей білизна і заробляла але тридцять су в день. Так, так, вона хоч і любить з чоловіками погуляти, а ледаркою її не назвеш.
— Послухай,— раптом пробурмотіла вона, обійнявши його за талію.— Ну, чому ти не хочеш полюбити мене?
Етьєн мимоволі засміявся слідом за нею, — так умильно задала вона своє питання.
— Та я тебе дуже люблю,— відповів він.
— Ні, ні. Не так любиш, як я хочу«. А я прямо вмираю по тобі. Ну, послухай, миленький мій! Порадуй мене!
Справді, вона вже півроку домагалася його уваги. Зараз вона притискалася до нього, обхопивши його обома руками, і, вся тремтячи, дивилася на нього таким благаючим закоханим поглядом, що йому стало шкода її. У повному круглому обличчі Мукетти не було нічого красивого, воно по-жовтіло у вугільній шахті, але очі горіли вогнем, від неї виходило якусь чарівність, трепет пристрасті; вона розру-мяшгіась і здавалася зовсім юною. Вона приносила йому в дар свою любов, таку смиренну, таку палку, що у нього не вистачило духу її відкинути.
— Ах, ти згоден! — захоплено лепетала вона.- Ти згоден!