І вона продовжувала обсипати його докорами і лайкою, полегшуючи собі серце. Кругом була неймовірна бруд, мерзота запустіння, від давно не митої підлоги виходив огидний запах. А нехай все пропадає пропадом! — кричала дружина Левака, їй тепер на все наплювати.
З ранку зник її син Бебер, і дуже добре що хлопчисько бовтається десь, вона рада буде від нього позбутися, нехай і не повертається домойгй тут же заявила, що зараз ляже спати. Принаймні зігріється. Вона штовхнула Бутлу:
— Ну-но, вставай, підемо нагору… Вогонь згас, свічку запалювати не варто. Чого дивитися на порожні тарілки..,
Ну, підеш ти нарешті, Луї! Я ж тобі кажу, спати зараз ляжемо. Прижмемся один до одного, тепло стане…
А цей п’яниця окаянний нехай тут один околіє від холоду.
Вийшовши від Ліваків, дружина Мае, не роздумуючи, повернула до інших сусідів і через город пройшла до П’єро — пам. Звідти доносився сміх. Вона постукала. У будинку все змовкло. Їй довго не відчиняли.
— Ах, це ти! — вигукнула господиня з удаваним подивом.— А я думала — доктор.
І, не даючи відвідувачці вимовити ні слова, зата-раторила, вказуючи на Пьерона, який сидів у яскраво горів вогню:
— Ах, не легше йому, все ніяк не видужає! На вигляд ніби й не хворий, а в животі всі різі, різі! Йому тепло потрібно. Ось і спалюємо останнє вугілля.
Пьерон і справді здавався цілком здоровим,— рум’янець на всю щоку, щільна фігура. Він кректав, марно намагаючись зобразити хворого. Як тільки Мае увійшла, вона відразу почула запах кролячого рагу, — блюдо, не-сумнівно, сховали. На столі лишалися крихти хліба, а на самій його середині красувалася забута пляшка вина.
— Мати пішла в Монсу,— може, хліба хто дасть. Ось і чекаємо її, нудимося голодні.
Раптом голос її обірвався іг збентеження: вона помітила, що сусідка дивиться на пляшку. Але миттєво оговтавшись, почала складати: так, так, в пляшці вино, Його принесли з Піояени господиня з дочкою: доктор їм сказав, що П’єрону потрібно пити червоне вино. І вона розсипалася в похвалах благодійницям: такі славні
Книга Жерміналь стор.236
