надвоє хліб. Тріска була жахливо солона, але для здорового шлунка представляла собою чудову страву. Етьєн прийняв свою частку.
— Ну тепер я не дивуюся, що ти поправився, коли ми всі схудли. Але тільки ти поступаєш по-свинськи-наїдаєшся поодинці. Про інших тобі, значить, і турботи немає?
— Ну і що? А навіщо вони такі дурні?
— Втім, добре, що ти ховаєшся. Адже якщо б батько дізнався, що ти крадеш, задав би він тобі прочуханку.
— Ну і даремно… Буржуї-то обкрадають нас, вірно?.. Адже ти сам завжди це говориш. Стягнув я коровай хліба у Мегра,— так, можна сказати, своє взяв, борг отримав.
Етьєн здивовано втупився на хлопчика, прожовуючи хліб… Неначе вперше він бачив його мордочку, зелені вузькі очі, великі відстовбурчені вуха. Замориш, на якому лежить друк виродження, Темний нерозвинений розум, зате сповнений дикунської хитрості, і поступово в ньому пробуджуються стародавні тварини інстинкти. Шахта, в якій він ріс, доконала його, переламавши йому ноги.
— А Лідія? — запитав Етьєн,— Ти інший раз приво-дишь її сюди?
Жанлен презирливо засміявся:
— Дівчинку-то? Як би немає так! Баби балакучі.
І він довго сміявся, сповнений найглибшого презирства до Лідії і Веберу. Бачили ви ще таких про-стофиль? Який нісенітниці їм не наплетеш, вони всьому вірять. І при думці, що вони пішли з порожніми руками, а він сидить тут в теплі і їсть тріску, Жанлен хихикав від задоволення. А на закінчення сказав з важливістю мудреця:
— Одному краще бути, принаймні без сварок жи-вешь.
Етьєн доїв свою краюшку. Потім випив ковток мож-жевелової горілки. Прийшла було в голову думка, що не слід відплатити Жанлену за його гостинність чорною невдячністю: витягнути його за вухо на поверхню та наказати, щоб надалі не займався крадіжками, а інакше про все буде повідомлено батькові. Але, роздивившись добре це глибоке підземелля, він прийшов до інших міркувань: як знати, чи не згодиться він як притулок для товаришів або для нього самого, якщо там, на верху, справа обернеться погано? Він взяв з Жанлена чесне
Книга Жерміналь стор.248
