Але яке хвилювання викликала в нього ця кімната, де все вже було прибрано, тази вилиті, умивальник витерто, а застланная ліжко з туго натягнутим покривалом мала такий холодний, манірний вигляд. Вся ця бурхлива, скажена злість, що потрясала його вранці в години самотності, в глибокій тиші, що панувала в будинку, привела лише до безмірної втоми. До нього повернулася звичайна його коректність, так само як до цієї спальні, яку встигли провітрити, вимести брудні її бруд. До чого затівати скандал? Хіба що-небудь змінилося в його будинку? Все дуже просто. Дружина завела собі нового коханця. І чи так вже страшно, що вона вибрала його серед родичів? Мабуть, це навіть краще: легше буде дотримуватися пристойності. Г-ну Енбо згадалося, як він мучився тут ревнощами, і йому стало шкода себе. Що за безглуздість: бісився; бив кулаками по зім’ятому ліжку. Чого вже там! Раз терпів колишніх коханців, буде тер-співати і цього. Додасться трошки більше презирства до самого себе-ось і все. Але якою гіркотою наповнювало душу почуття неоціненність всій його життя, неймовірна біль і сором за те, що він все ще обожнює цю жінку, добре знаючи, що вона загрузла в мерзоті розпусти.
А під вікнами з новою люттю пролунали крики:
— Хліба! Хліба! Хліба!
— Бовдури! — процідив крізь зуби пан Енбо.
Він чув, як його лають, докоряючи великим платнею, яке він отримує, обзивають товстобрюхим неробою, поганою свинею, яка того і дивись лопне від обжерливості, тоді як робітники пухнуть з голоду. Жінки заглянули у віконце кухні, і тоді піднялася буря, директора обсипали прокляттями через те, що кухарка смажить йому на рожні фазана, готує всякі ласі жирні соуси, — від смачних запахів у голодних зводило шлунок судомою. Ах, сволоти буржуї, зачекайте! Лакають шампанське, жеруть трюфелі, а тут людям є нічого. Нехай би прокляті ласуни здохли!
— Хліба! Хліба! Хліба!
— Бовдури! — повторив пан Энбо.— А хіба я щасливий?
І в душі, го піднімався гнів проти цих нетямущий вих людей. Адже він з радістю віддав би своє платню аби стати таким же товстошкірим, як вони, так само легко, без всяких сентиментів, брати жінок. Ах, чому він не може посадити їх за свій стіл — нехай собі пригощаються його фазанами, а він піде блудити з дівками в кущах живоплоту, і наплювати йому буде, що хтось інший валявся з ними до нього!
Книга Жерміналь стор.321
