А солдат Жюль стояв як укопаний на гребені терикона, спрямувавши тужливий погляд на падаючий сніг. По дорозі йшов розводить зі зміною варти. Пролунали запропоновані статутом вигуки:
— Хто йде?.. Пароль!
Потім сержант з підлеглими повернули назад. Все було, як у завойованій країні. Вже зовсім розвиднілось, але в робочих селищах, затихлих під солдатським чоботом, ніхто не ворушився: вуглекопи замкнулися в гнівному мовчанні.
II
Сніг йшов два дні, а на третій день, вранці, перестав, разостлав величезну білу скатертину; в паморозь вона покрилась льдистой плівкою; вугільний край, з чорним, як сажа, дорогами, з деревами, обсыпанными чорної вугільної пилом, виблискував тепер білизною, простягаючи кудись у нескінченність білі простори. Селище Двісті Сорок занесло снігом, ніби й не було його. Жодної цівки диму не підіймалося над дахами. У будинках не розпалювали вогню, вони стояли холодні, як лід; товстий шар снігу не танув на черепичних дахах навколо димових труб. Здавалося, тут просто каменоломня: збудували в ряд на засніженій рівнині здобуті білі брили. Мертве селище в білому савані. Тільки проходили патрулі протоптали на вулиці стежку, перемішавши сніг з брудом.
В будинку Мае напередодні спалили останню лопату вугільної дрібниці; в таку жахливу погоду нічого було і думати йти на терикон підбирати крихітні уламки вугілля, все засипало снігом,— горобець і той не знайде жодної билинки. Альзіра в пошуках вугілля вперто розгрібала сніг худенькими рученятами, застудилася, захворіла і була тепер при смерті. Мати закутала її в рване ковдру, чекала доктора Вандергагена, до якого ходила два рази і все не заставала його; проте його покоївка обіцяла, що передасть панові і він прийде в селище до вечора; мати стерегла тепер біля вікна, а хвора дівчинка, побажавши-шая, щоб її знесли вниз, прикорнула на стільці біля холодної грубки — бідоласі здавалося, що тут краще, тепліше. Навпроти неї, як ніби в дрімоті, сидів старий Безсмертний, у якого знову розпухли ноги. Ленора і Анрі
