тільки те, що солдатам, що охороняють шахту, збиралися роздати патропи; він все більше нервував, неспокійно проводив пальцями по своїх колінах і врешті-решт здогадався, що йому бракує його улюблениці, ручний кроль-чихи,— дотик до її ніжного, пухнастого хутра якось заспокоювало його.
— Де ж Польща? — запитав він.
Шинкар, зам’явшись, переглянувся з дружиною і нарешті зважився сказати:
— Польща? Вона розігрівається.
Після потіхи Жанлена над кролицею, яка, напевно, була тоді поранена, вона приносила мертвих кроленят, і щоб даремно не годувати її, ховяева як раз в цей день зарізали її і засмажили з картоплею.
— Ну так, ти нині за вечерею з’їв шматочок… Забув? Їв і пальчики облизував.
Суварин спершу не зрозумів; потім раптом зблід, під-борідок у нього засмикалася від нудоти, а очі, незважаючи на стоїчну твердість його характеру, наповнилися сльозами.
Але ніхто не помітив його хвилювання, — в цю хвилину двері відчинилися і увійшов Шаваль, підштовхуючи попереду себе Катрін. Обійшовши всі шинки в Монсу, п’яний від випитого там пива і від хвастощів, він надумав заглянути в заклад Раснера, показати колишнім приятелям, що він їх не боїться. Він увійшов, бурчучи на коханку:
— Іди ти до чортової матері! Раз я сказав, значить, вип’єш кухоль пива у Раснера. А хто на мене подивиться косо, тому я в пику дам.
Побачивши Етьєна, Катрін зблідла. А Шаваль, помітивши його, злобно посміхнувся.
— Господиня, дві кружки! Святкуємо нині кінець за-бастовки. Завтра виходимо на роботу.
Дружина Раснера, не сказавши Пі слова, налила дві гуртки— — господині пивної не покладається сваритися з відвідувачами. Решта мовчки дивилися на них.
— Знаю я, знаю: дехто мене донощиком називає,— не вгамовувався Шаваль.— Нехай-но вони мене в обличчя назвуть. Ось тоді ми поговоримо. Пора!
Ніхто не відгукнувся. Чоловіки відверталися, рас-сіяним поглядом окидали стіни.
— Є які лодирі, а інші не лодирі— про-должал Шаваль, підвищивши голос.— Мені приховувати нічого.
Книга Жерміналь стор.367
