першими, дружина Мае і дружина Левака волали в нестямі:
— Вбити пас хочете? Убийте! Ми свої права захищаємо!
Лівак, ризикуючи поранитися, вхопив руками відразу три багнети і, намагаючись витягнути з гнізда, тягнув їх, смикав і з шаленою силою, удесятеренной шаленим гнівом, навіть зігнув їх. Бутлу, вже шкодував, що прийшов сюди слідом за товаришами, стояв осторонь і спокійнісінько дивився на старання Левака.
— Ну, що ж ви? Вбивайте! — твердив Мае.— Покажіть, які ви молодці! Вбивайте!
Він відчинив куртку, розірвав сорочку, підставляючи свою волохату груди, як ніби татуйовану частинками вугілля, що в’їлися в тіло. Він сам ліз на багнети, і ця зухвала відвага була такою грізною, що солдати задкували від нього. Один з передніх вколов його в груди, і Мае напирав як божевільний, ніби хотів, щоб вістря вп’ялося глибше і хрустнули в грудях ребра.
— Що, труси, не вистачає духу?.. За нами стоять десять тисяч. Вб’єте нас, а потім доведеться перебити ще десять тисяч.
Положення солдатів ставало критичним,— вони по-лучили суворий наказ вдатися до зброї лише в крайньому випадку. Але ж ці божевільні йдуть напролом і самі напорються на багнети. Як їх відженеш! А скоро і відступати буде нікуди: ось-ось притиснуть до стіни. Натовп насувалася невідворотно, як морський приплив. Однак загін, тобто жменька озброєних людей, що перегороджували їй шлях, тримався стійко, холоднокровно виконуючи короткі накази капітана. Офіцер, у якого від хвилювання блищали очі і нервово сіпалися губи, найбільше боявся, як би солдати не розлютилися від образ, якими їх обсипали. Один сержант, довготелесий худий молодик з ріденькими закрученими вусиками, якось неспокійно мружився і моргав очима. У що стояв поблизу нього ветерана з нашивками особа, выдубленное за двадцять кампаній, раптом зблідло, коли Лівак, мов соломинку, зігнув його штик; третій, мабуть, новобранець, в якому ще відчувався сільський хлопець, почервонів, почувши, як його лають сволотою і мерзотником.
А злісні нападки не припинялися: на солдатів замахувалися кулаками, вигукували грубі слова, на них сипалися погрози і звинувачення, образливі, як ноще-
Книга Жерміналь стор.389
