Коли Етьєн підійшов до Жан-Барту, шахта тільки ще виступала з темряви, ще горіли ліхтарі, підвішені до поперечин копра, але одпі їх зблідли при світлі разгоравшейся зорі. Над темними будівлями клубився пар і майорів, як білий султан, злегка підфарбований карміном. Етьєн піднявся по сходах в сортувальну, а звідти в приймальну.
Почався спуск, з барака до клітин підходили робітники. З минугу Етьєн постояв серед оглушливого шуму і суєти. Гуркочучи, котилися вагонетки, стрясали чавунні плити підлоги; оберталися барабани, розмотуючи троси, стовбурові подавали сигнали ударами молота по сталевому рейці; знову потвора пожирала на очах Етьєна щоденну свою порцію человечьего м’яса; кліть невпинно злітала і знову пірнала в горло ненажерливого велетня, з легкістю глотавшего живих пігмеїв. Після катастрофи у Ворейській шахті Етьєн бачити не міг, як мчить вниз кліть, у нього все переверталося всередині. З почуттям ненависті і страху він відвернувся від шахтного стовбура.
Але в великому, ще темному приміщенні приймальної, освітленої лише тьмяним світлом догораючих масляних ліхтарів, він не побачив жодного дружнього обличчя. Чекаючи своєї черги, навколо стояли вуглекопи, босі, з лампою в руці; тривожно глянула на нього широко розкритими очима, вони опускали голови і задкували, немов соромилися чогось. Вони, безсумнівно, дізнавалися його не таїли проти нього зла, — навпаки, вони самі ніби боялися його, побоюючись, як би він не дорікнув їх в слабкодухості. Від такого їх ставлення до нього у Етьєна щемило серце, він забув, що ці нещасні побивали його камінням; він знову плекав мрію звернути їх в героїв, керувати ними, як стихійною силою природи, яку треба направляти, інакше вона сама себе погубить.
Партія вуглекопів занурилася в кліть і миттю зникла з очей, і тоді підійшла інша партія. Етьєн побачив нарешті одного зі своїх соратників в керівництві страйком, відважного людини, що клявся, що він краще помре, а не поступиться.
— І ти теж! — з сумом прошепотів Етьєн.
Углекоп зблід; у нього затремтіли губи; потім він з винуватим виглядом махнув рукою і відповів:
— Що поробиш! У мене дружина.
З барака хлинула нова хвиля людей. Етьєн знав усіх.
— І ти теж? І ти? І ти?
Книга Жерміналь стор.471
