Справді, вона вийшла з барака з лампою в руці, в чоловічому одязі, в вовняному ковпаку, щільно облягав голову. Компанія, зглянувшись над долею нещасної жінки, яку спіткали такі жорстокі втрати, зволила, у вигляді виключення, допустити її до підземних робіт, хоча Мае виповнилося сорок років; в цьому віці незручно було поставити її, як в молодості, на відкачку, тому їй доручили вертіти невеликий вентилятор, встановлений у Північному крилі: у виробках, що лежать під Тартарі, справді було пекельне пекло, а повітря туди не доходив. Довгі години Мае крутила колесо в глибині розпеченого ходу, обливаючись потім в сорокаградусній спеці. Заробляла вона тридцять су.
Коли вона підійшла, така жалюгідна в чоловічому одязі, величезна, наче груди і живіт у неї розбухли від вогкості, що панувала в шахті, Етьєн був вражений; він не знаходив слів, насилу пояснив, що хотів перед від’їздом попрощатися з нею.
Вона не слухала, тільки пильно дивилася на нього, і нарешті вимовила, заговоривши з ним на «ти»:
— Ну, як? Дивуєшся, що і я тут, так? Адже я погрожувала власними руками задушити рідних дітей, якщо вони спустяться в шахту… А ось сама тут працюю. Самій би треба вдавитися, вірно? І давно б руки на себе наклала, та хто ж буде годувати старого і дітлахів?
Вона говорила тихим втомленим голосом,— не оправды-валась, а просто згадувала, як все сталося: розповідала, що вони ледь не померли з голоду, і тоді вона вирішила піти на шахту, а інакше її вигнали б з селища.
— Як старий? Здоровий? — запитав Етьєн.
— Так, все таке ж, як раніше, — тихий, спокійний, охайний. Але голова зовсім здала… Тому і не засу-дили за те, що він накоїв. Ти не чув? Хотіли було відправити його в божевільню, та я не дала: його б там били, а то й отрути б підсипали… А все-таки наробив він нам біди,— адже тепер пенсії-то йому ніколи не дадуть. Тут один начальник сказав мені, що не можна йому
Книга Жерміналь стор.473
