моє слово!
Залишалася лише одна надія-на господарів Піолени. Якщо вони не дадуть п’яти франків, тоді хоч лягай та по-імирай. Вона згорнула вліво, на дорогу до Жуазеля. На перехресті доріг знаходилася резиденція правління— велика цегляна будівля, справжній палац, в якому і щоосені важливі панове, що приїжджали з Парній жа, — багатії, князі, генерали та інші влади, — робили пишні банкети. Проходячи повз цього будинку, Мае вже [прикидав, на що вона витратить п’ять франків: І перш за все купить хліба, потім кави, потім чверть фунта мас- ла, мірку картоплі для ранкового супу і вечірньої їжі, мну ще, може бути, трохи холодцю,— адже батькові треба поїсти м’ясного.
Назустріч їй попався настоятель парафіяльної церкви і Монсу абат Жуар; підібравши сутану, він ішов обережно, вловно великий відгодований кіт, що боїться замочити рперстку..; Абат володів м’якою вдачею і, не бажаючи відновлювати проти себе ні робітників, ні господарів, старанно підкреслював, що він далекий від усього життєвого.
— Здрастуйте, пане абат. Абат Жуар посміхнувся дітям і пройшов повз, не глянувши на їх матір, застиглу посеред дороги. Мае аж ніяк не була побожною жінкою, просто їй чомусь Ьришло на розум, що священик дасть їй трохи грошей.
в І знову вони рушили в дорогу, місили ногами чорний липкий бруд. Треба було пройти ще два кілометри, тягнути за собою дітлахів, а вони від втоми зажурили до ледве-ледве перебирали ноженятами. Праворуч і ліворуч від доро — Гі тягнулися всі такі ж пустирі, обгороджені дощати-єї парканами, такі ж закопчені фабричні корпуси, що здіймали високі труби. Далі розкинулася по сторонах неозорий низовина, темний океан зораної землі, і аж до лілуватою далекій смужки Ван — амского лісу не височіло над цим простором ні дійного дерева.
— Мама, на ручки!
Мати брала на руки то одного, то іншого. У вибоїнах шосе застоялися калюжі. Мае підвідкнула спідниці, боячись, що інакше прийде вся забризкана брудом. Три рази вона ледве
Книга Жерміналь стор.81
