над Етьєном, присутність якого явно дратувало його.
— Ех ти, черв’як! Сили менше, ніж у дівчини! Ва-гонетку навантажити і то не вміє! Що, мозолі на руках боїшся набити? Ось постривай, сучий син, вичту у тебе де-сять су, якщо по Твоїй милості у нас хоч одну вагонетку забракують.
Етьєн не наважувався відповідати: він був до того радий навіть цій каторжній роботі, що смиренно приймав грубу ієрархію між чорноробом і майстром. Але він зовсім вибився з сил: ноги у нього були стерті в кров, руки зводила судома, груди ніби стискали лещата. На щастя, вже було десять годин, Артіль зважилася зробити перепочинок і поснідати.
У Мае були Годинники, але дивитися на них йому і не треба-валось. У цій підземній беззоряній ночі він дізнавався час, не помиляючись навіть на п’ять хвилин. Всі наділи ру-башки і куртки. Потім спустилися із забою і присіли навпочіпки, притиснувши лікті до стегон, — ця поза так звична для шахтарів, що часто вони приймають її і поза шахти і спокійнісінько сидять, не потребуючи ні в камені, ні в колоді. Кожен витягнув свій «брусок», і все зосереджено почали відкушувати від товстого скибки, зрідка перекидаючись зауваженнями з приводу виконаної за ранок роботи. Катрін постояла серед них і попрямувала до Етьєну,— він напівлежав на землі, витягнувши ноги поперек рейок і притулившись спиною до дерев’яної стійки. У тому місці було майже сухо.
— Ти що ж не їси? — запитала Катрін, відкусивши від своєї горбушки.
І тут вона згадала, що хлопець цілу ніч брів по дорогах без гроша в кишені і, може бути, без шматка хліба.
— Хочеш, поділюся з тобою?
Етьєн відмовлявся, запевняючи, що йому зовсім не хочеться їсти, хоча від голоду у нього ссало під ложечкою і тремтів голос. І тоді Катрін весело сказала:
— А-а, брезгуєш?.. Постривай, я відкусила з цього кінця, а тобі відламаю з іншого.
Вона розламала горбушку навпіл. Етьєн прийняв свою частку і ледве втримався, щоб не з’їсти її всю відразу.
Побоюючись, як би дівчина не побачила, що у нього трясуться руки, він поклав їх на стегна. Спокійно, як добрий
Жерміналь стор.38