як підступитися до працівниці, та ще живе в своїй сім’ї?
— Тобі скільки років? Чотирнадцять є? — спросил він.
Катрін здивувалася і мало не розлютилася:
— Тобто як чотирнадцять? Мені вже п’ятнадцять!.. До Правда, я худенька. У нас дівчата не швидко ростуть.
Етьєн продовжував свої розпитування. Вона відповідала без всякого цинізму і без сором’язливого збентеження. Але хоч в От- носіннях між чоловіком і жінкою для неї, по-ві -днмому, не було таємниць, він відчував, що вона невинна і що її фізичний розвиток затримується через те, що Вона вічно дихає спертим повітрям і надривається на важкій роботі. Коли він згадав історію з Мукеттой,
бажаючи, збентежити Катрін, дівчина спокійно і весело при велася розповідати йому анекдоти про непристойних про -ділків откатчицы. Так, Мукетта відколює штучки, толь-1ко Тримайся! Етьєн намагався дізнатись, чи є коханим-
ний у самої Катрін, — вона жартівливо відповіла, що поки не хоче засмучувати матір, але ж це неминуче і рано чи I пізно неодмінно трапиться. Вона їжилася і злегка дрожала від холоду в мокрій від поту одязі; коли вона говорила про цю неминучість, у неї було смиренне і Кріт-ркое вираз обличчя, немов вона приготувалася терпіти і тяжка праця, і підпорядкування чоловікові.
— Коханих скільки хочеш знайдеться, коли всі разом живуть, вірно?
— Зрозуміло.
— І адже нікому від цього худа не буває… Священний- ніку на духу теж можна не каятися. — Священику каятися? Подумавши… дуже потрібно. А тільки ось чорної людини треба остерігатися.
— Що це за Чорна людина?
— Старий углекоп. Бродить по шахті, і яка дівчина згрішить, він їй шию згорне.
Етьєн подивився на неї, думаючи, що вона сміється над ним.
— Та невже ти віриш такій нісенітниці? Ти, мабуть, не вчилася?
— Ні, як же… навчатися. Я грамотна. І читати і писати вмію… Від цього нам користь… А ось батька і матір в дитинстві нічому не вчили, та й інших теж.
