на рукоятку лопати, і коротко пояснила Етьєну, про нього рдет мова. Мае розсердився і вже не приховував свого країна перед начальством.
Ц: — Ну ти, мовчи-но краще!.. Хочеш біду накликати, гак по крайності почекай, коли один залишишся.
Не встиг він домовити, як у верхньому штреку посли-шалися чиїсь кроки. І майже негайно ж з’явився в супроводі старшого штейгера Дансара інженер шахти, прозваний робочими коротиш Негрель.
— Казав я тобі! — пробурмотів Мае.- Завжди вони тут як тут, прямо з-під землі вискакують.
Першим здався Поль Негрель, племінник директора, молода людина двадцяти шести років, стрункий, кучерявий брюнет з чорними вусиками. Гострий ніс і швидкі очі надавали йому схожість з цікавим ручним тхором; розумний погляд його іскрився насмішкою, але відразу став пронизливим і владним, коли Негрель розговував з робітниками. Одягався молодий інженер для роботи так само, як вони, і так само був забруднений вугіллям і, щоб вселити їм повагу, виявляв відчайдушну хоробрість, забирався в найнебезпечніші закутки, завжди був першим на місці обвалу або при вибуху гримучого газу.
Ну як, Дансар, прийшли? — запитав він.
Старший штейгер, широколиций бельгієць з великим м’ясистим носом сластолюбця, відповів з перебільшеною шанобливістю:
-прийшли, пан Негрель… А ось та людина якого найняли вранці.
Начальники пройшли в забій і веліли Етьєну підійти. Інженер підняв лампу і пильно вдивлявся в нього, тє задаючи ніяких питань.
— Ну добре,— сказав він нарешті,— Але пам’ятайте, я не люблю, коли беруть всяких перехожих. Щоб цього більше не було!
Пояснень він не став слухати, Дансар почав доповідати: необхідно було найняти людину, і висловлено побажання замінювати, по можливості, жевщин — откатчиц чоловіками, Не звертаючи на нього уваги, Млості-рель оглядав покрівлю, а вибійники тим часом при-ся рубати вугілля. Раптом інженер вигукнув:
— Послухайте, Мае, ви що, плюєте на наші накази? Адже вас тут всіх зачинить, чорт би вас драв!
Жерміналь стор.45
