добрів до терикону, а потім кілька годин поповзом про! бирався в чорному мороці підземних галерей. Тошно був думати, що доведеться все починати заново. Ні, яка не справедлива, яка жорстока доля! Його людська гордість обурювалася, йому не хотілося перетворюватися тварина, яка сліпне в мороці і гине розчавле ним. Поки в душі Етьєна відбувалася внутрішня боротьба погляд його блукав по величезній рівнині, і мало-помалу він розгледів її. Він здивувався, — зовсім не такими уявляв він собі ці простори, коли старий Безсмертні! у темряві вказував на них рукою. Прямо перед собою, в улоговині, він дійсно бачив Ворейську шахту-дере-вянние і цегляні споруди, сортувальну з даху! з толя, вишку копра, Криту шифером, барак машинного відділення і високу червонувату трубу. Непривабливі були всі ці будови, що збилися в купу. Але навколо них простягався двір, і Етьєн ніяк не думав, що він тако! великий: двір був схожий на Чорне озеро із застиглими валами кам’яного вугілля, над ними здибилися високі мост6 ки, по яких прокладені були рейки; в одному кутку біліли штабелі колод, як ніби там звалили цілий ліс зрубаних дерев. Праворуч горизонт затуляла громада терикону, що піднімалася, немов велетенський фортечний вал; в самій старій своїй частині він давно поросло травою а в іншому кінці його спалював вогонь, цілий рік горіло всередині цієї штучної гори,— про нього свідчили струменя густого диму, выбивавшегося на поверхню да довгі патьоки багряного та іржавого кольору, змеив мрії серед білястих, сірих шматків сланцю і пісковика. А далі розкинулися поля, нескінченні поля, засіяні пшеницею і буряком, голі в цю пору року; болота з жорсткою щетиною очеретів, над якими подекуди височіли верби з кострубатими стовбурами, далекі луки, пересічені смутними вервечками тополь. І зовсім далеко білими плямами виділялися міста: на півночі — Маршьен, на. півдні-Монсу; на сході горизонт облямувала лілова смуга оголеного Вандамського лісу. І під цим хмурячи небом, в тьмяному світлі згасав зимового дня здавалося, що вся чорнота копалень, вся летюча вугільна пил впала на рівнину, осіла товстим шаром на деревах, покрила дороги, змішалася з землею.
Етьєн дивився, і найбільше його вразив канал-Річка Скарна, випрямлена каналом, вночі він їх не вя
Жерміналь стор.62
