одного з них п’ятеро інших вибирали нового члещ правління з числа найвпливовіших і багатих акціо — неров. На думку розсудливої господаря Пиолены, все В ці панове надто захоплювалися гонитвою за наживою інший раз хапали через црай.
Мелані почала прибирати зі столу. У дворі знову за гавкали собаки, і Онорина пішла було відчинити двері. Але тут Сесіль, яка до того була сита що їй важко етало дихати в жаркій кімнаті, сама відправилася в нереднюю.
— Ні, постривай. Це, вірно, вчителька.
Денелен теж піднявся і, провівши поглядом Сесіль, запитав:
— Ну як? Видаєте її за Негреля?
— Ще не відомо,— відповіла пані Грегуар.- Була I така думка… Але все ще висить у повітрі… Треба хоро-Я шенько подумати.
— Зрозуміло,—продовжував Денелен з грайливим кошторисів-Я ком.— Адже у тітоньки з племінником… Мене простий і дивує, що пані Енбо раптом почала виявляти я ніжні почуття до Сесіль.
Пан Грегуар обурився. Все це дурниця, — пані Енбо світська дама та ще на чотирнадцять років старіі молодої людини! Це було б просто жахливо! терпіти не міг жартів на такі теми. Денелен, поємі-і іваясь, потиснув йому руку і пішов.
— Ні, его знову не Вона, — сказала Сесіль, вернув пгась в їдальню.- Прийшла жінка з двома дітьми.Я Ну, знаєш, мама, та жінка, яку ми з тобою встреЯ тілі… Дружина углекопа. Пустити її сюди?
Подружжя стривожилося а що, ці жебраки дуже Я брудні? Ні, не дуже; дерев’яні черевики вони можуть Я залишити на ганку. Батько і мати розташувалися в удо & Я них глибоких кріслах. Вони зайняті були перевариваниеііЯ їжі. Боячись вийти на холод, подружжя Грегуар прийняла сме-я лое рішення.
— Приведіть їх сюди, Онорина.
І тоді увійшла дружина вуглекопа Мае з двома мальппами, всі троє іззябшіе, голодні, здивовані, переляканньш|^ВГ тим, що опинилися в панському будинку, де було так теплу; і так добре пахло здобною булкою.
